ПІСЛЯМОВА

Ця історія — не просто казка.
Не легенда, не притча й не вигаданий епос. Вона — подорож. Подорож у глибини темного лісу, що росте не лише на карті чи в уяві, а в кожному з нас. Бо кожна людина рано чи пізно входить у свій власний морок — шукаючи сенс, силу, відповідь чи себе самого.

Коли ми вирушаємо в подібну мандрівку, ми не завжди розуміємо, де саме настане поворот. Не знаємо, яка частина шляху буде найважчою, хто виявиться другом, а хто — тінню. Часто ми, як і Андрій, починаємо з бажання перемогти когось чи щось. Але завершуємо тим, що вчимося жити в мирі з тим, що є всередині.
І коли в дорозі стихає шум зовнішнього, тоді починає звучати справжнє. Глибоке. Невимовне. Те, що несе у собі ліс, вода, тиша і голос серця.

Андрій — це не просто козак-характерник.
Це образ людини, яка вчиться бути сильною без жорстокості, мудрою без гордині, відданою без залежності. Його меч важливий, але ще важливішим є його вибір — що робити з цим мечем, коли битва завершена. Його магія — не у чарах, а в умінні бачити суть. А справжнє перетворення починається не тоді, коли він перемагає ворога, а коли приймає свої страхи, свою тінь, свою темну сторону — не як зло, а як частину цілого.

Його шлях — це не тріумф. Це очищення. Це падіння і підйом. Це зустріч із тим, про що ми зазвичай мовчимо. З тією частиною душі, яку ми сховали, забули, затерли. Але саме ця частина може стати ключем. І саме тому герой проходить через випробування не зовнішнього світу, а себе самого.

Ця книга народилася на перетині багатьох ниток:
української міфології, прадавніх казок, архаїчної сили степів і лісів, тиші села і галасу бурі. Вона поєднує світ шаманського бачення, християнсько-народної символіки, філософії кола життя й особистісної трансформації. Усе це — як ледь вловний відгомін тих часів, коли світ ще дихав у ритмі природи, а кожне дерево мало дух, кожен пагорб — пам’ять, кожне джерело — правду.

В українській традиції немає чіткого поділу на “добре” і “зле” у чорному-білому розумінні.
У ній усе пов’язане. Ліс може бути страшним, але він і цілитель. Русалка може заманювати на дно, але водночас вона — частина гармонії води. Мавка може бути звабливою, але й сумною душею, що шукає любові. І навіть Вій — господар темряви — не просто чудовисько. Він — метафора тієї частини нас, яку ми боїмося побачити: безодні, яку ми носимо в собі.

Це не боротьба “світлого лицаря” з “темним лордом”. Це боротьба світла з власною тінню. Це не спалення відьми — це погляд їй у вічі. Це не знищення іншого — це прийняття себе. У цьому й полягає глибинна мудрість української міфології: не розділяти, а з’єднувати. Розуміти. Слухати. Жити поряд із магією, а не проти неї.

Через це шлях героя у “Печаті характерника” — це не лише боротьба за виживання чи перемогу.
Це шлях слухання, шлях пам’яті, шлях відновлення зв’язку з природою — і з власною сутністю. Це історія про те, що ліс не ворог. Що темрява — не обов’язково зло. Що страх не завжди треба долати силою. Часом достатньо сісти поруч і подивитись йому в очі. І почути, що саме він намагається сказати. У нашому сучасному світі, де швидкість стала релігією, а тиша — розкішшю, така історія може здатися незвичною. Може здатися повільною. Але саме в повільності народжується глибина. Не кожен шум — це голос. Не кожна дія — це зміна. І не кожна битва — перемога.

Сьогодні, коли навколо нас змінюються часи, коли шум світу затуляє шепіт серця, коли реальність стає дедалі фрагментованою — нам як ніколи потрібні історії, що вкорінені. Не поверхові, а ті, що ростуть із глибини землі. Нам потрібні голоси предків — не як фольклорна прикраса, а як жива мудрість. Саме тому ця книга не прагнула бути “сучасною” у класичному сенсі. Вона прагнула бути правдивою — через образ, через тишу, через символ.

Я дякую кожному читачеві, хто пройшов цей шлях разом із героєм.
Хто дозволив собі не поспішати. Хто не шукав лише пригоди, а відкривав для себе пласти сенсів, що лежать під поверхнею. Хто почув не тільки слова, а й тишу між ними. Бо справжнє українське фентезі — це не лише про магію. Це про світ, у якому магія — природна частина буття. Не ефект — а зв’язок.

Можливо, ця книга — тільки перший крок.
Можливо, десь у тиші чекають нові історії. Нові лісові стежки, нові голоси духів, нові виклики, що допоможуть нам пам’ятати, ким ми є. І що ми — не просто люди серед шуму. Ми — частина великої пам’яті. Ми — ті, хто несуть у собі ріку. І навіть у найтемнішому лісі є стежка. Треба тільки не боятися ступити на неї. І не забути: світло не завжди блискає. Часом воно дихає.

З повагою і вдячністю, 

Автор

Solomiia-K. Soroka