Пролог.

Зміна себе, любов, розчарування, та ненависть.

Осінь… Вона мені завжди подобалась, бо восени я можу мріяти. Сидячи у парку, на лавочці, мріяти про те, як я хочу провести літо, з ким його провести. Проте, наодинці споглядаючи на гниюще листя, я розумію – я одна. Одна з собою, зі своїми страхами, зі своєю боллю. Мені завжди казали що: ” я не змінна, я така як є” – і це мене кривдить. Я не розумію, що може статися зі мною, що може мене змінити? Може я дізнаюсь про це наступного літа, а може через рік, або десять. І здавалося б, ніщо мене не скривдить, як сама себе я.

Я хочу жити і буду, і ніщо мене не спине, мабуть…