Рені, що ти накоїла…

Єдине, що у мене в голові після побачення з Аластером, так це “Рені що ти накоїла, Рені спинись”. Голоси кричать припинити, а я йду далі, чим це може закінчитися?

Я знаю Аластера з дитинства, но не можу пояснити собі, що йому у мені подобається. А ще… З голови не може вийти думка про його слова “Побачимось завтра, о сьомій вечора, в ресторані “У Роджера”. На що він натякає? Що він планує робити далі, які у нього на мене плани?

Завтра.. що воно таке? Завтра ніколи не настане, мені потрібно прямо зараз щось робити!

Я мабуть з’їхала з глузду, пам’ятаю тільки тротуар, я швидко мчу, але щось мене спинило… Закривавлене тіло. Тіло яке напівоголене, немов каменюка, а шкіра так біла-білесенька, що кров яка на ньому здавалася надто яскравою. Лиця не було. Тобто воно було, але настільки понівечене, що очей, які мали б бути у звичних для них впадинах, не було. Одне око, з нервовими закінченнями та головним очним м’язом, я знайшла неподалік від тіла. А інше, судячи з розпаду тіла, виклювали птахи. Очі, це не єдина проблема з лицем цієї людини, гірше за всього зберігся ніс. Від нього залишилася лише впадина у черепі. Підборіддя не було, я не встигла розгледіти, що саме сталося, але знаю точно – це я винна. Мені так прикро. 

Ранок, я здригаюся. Сідаю на свою постіль, чую крики на горі. Знову сусіди не дали мені спокою. Не пам’ятаю чи то нові приїхали, чи то старі залишилися жити далі у тій квартирі. Але знаю точно, що мені не довподоби цей галас.