Порізами, я зраджую тобі.

Порізами, порізами я зраджую.

Тобі як не собі.

Я зраджую, порізами.

По руках, ногах або ступнях.

І кожен подих, без тебе 

Змушує ненавидіти себе.

Сидячи біля камину, я читаю книгу. Поезії якоїсь маловідомої авторки віршів. Мене шокує її настрій, проте це те, що мені як раз треба. Декілька днів, стоячи біля дзеркала, мені так і вважалося що я, Рені Марлінс, якась не така, щось змінюється в моїй поведінці. Проте сьогодні, я це остаточно зрозуміла, мої думки… Вони не покидають мою голову, навіть коли я сплю. Мені сниться, як я вбиваю, як безжалісно розриваю тіло вовка чи то собаки, я чітко не пам’ятаю. Проте пам’ятаю, як відчувалося все те, що я робила з тією, із-за мене спотвореною ітотою. Як пробивала лезом ножа його ребра, як на мене летіла кров, що мов кислота обпалювала мою плоть. Не було жалю в моїх очах, вони сяяли, мов зорі у нічному небі.

І настане ранок, і буду знову я, мов птах з поламаними крилами, намагатися підвестись, але тільки зароблю гірше. Я лиш боюся, що якийсь хижак, добереться до цього птаха…