Дік грається з дітьми

   Дідусь із бабусею сиділи на лавочці, а Дік був поряд.

      На дворі стояв теплий, золотистий день. Сонце висіло високо в небі, огорнувши все довкола м’яким літнім світлом.

Небо було чисте, ні хмари, тільки блакитна глибина і рідкісні птахи у висоті. Вітерець грав листям старих лип, відкидаючи на асфальт тремтячи відблиски тіней. Квіти на клумбі купалися в сонці: чорнобривці горіли помаранчевим вогнем, а сині волошки скромно схиляли голови. У повітрі відчувалася запах трави, та ніжних квітів.

І вулиці грали діти, але побачивши Діка, побігли до нього. Малеча тихо спитала у дідуся:

-Можна… можна покатаємось ми?… Будь ласка… Він виглядає добрим та спокійним…

Діти стояли поруч, переступаючи с ноги на ногу та нерішуче поглядали на великого собаку. Але побачивши, що Дік зовсім не пручається, один із хлопчиків обережно погладив його по спині.

-Гарний пес.

Дідусь та бабуся, тихо посміювалися, дивлячись на дітлахів.

-Звичайно можна! Тільки акуратніше, він звісно дуже терплячий, але таки вже великий, -сказав дідусь.

Хлопчики переглянулися, і один із них сів на Діка, акуратно, не впевнено, торкаючись його спини. Дік навіть не ворухнувся, даючи зрозуміти, що все добре. А другий маленький хлопчик, схопив Діка обома руками за кінчик язика і потягнув. Дік трохи почав крутити головою з боку в бік.

-Дік тільки не кусай!-сказав дідусь.

Але маленькі діти ще почали тримати Діка за вуха, трохи крутячи їх в бік. Дік терпів, тому що слухав дідуся.

Діти, повеселившись, стали пішли до своїх батьків.

-Дякую вам велике!-сказали діти.

Дідусь та бабуся посміхнулися та подивились на Діка.

-Молодець Дікуля, -сказала бабуся.

Дік гордо підвів голову.