ЧАС ДЛЯ ДИВА

У метушні прибирання вона побачила маленькі дверцята під сходами. Стефані відчула неймовірну потребу поглянути, що там. Відкривши дверцята і завітавши в ту кімнату, її погляду відкрився маленький столик на якому стояв настільний світильник і лежала записка: «Тут можливо все, що побажаєш». Не надавши цьому уваги спочатку, вона почала досліджувати кімнату, яка зсередини виявилася просторою. Кімнату освітлював маленький світильник зі столу, як не дивно, але його світла вистачало, щоб освітити кімнату.

У роздумах, що це за місце, минуло немало часу, і Стефані не встигла виконати всього, що їй доручили, і надвечір її суворо покарали за лінь і безпорадність, замкнувши в кімнаті. По іронії долі, її поселили в єдину неприбрану кімнату будинку на третьому поверсі. Від смутку і образи на батьків дівчина не могла заснути, і коли з часом настала глибока ніч, а в будинку все стихло, вона змогла вибратися з кімнати за допомогою хитрощів.

Двері в кімнату були трішки короткими біля підлоги і мали просвіт, і Стефані, виштовхнувши ключ із замкової щілини, дістала його, відчинивши двері зсередини. Не маючи ідей, що робити далі, вирішила піти ще раз подивитися на ту кімнату. Цього разу вона вирішила випробувати долю і загадати бажання, перевіривши напис з папірця.

Для початку вона загадала м’якого ведмедика, про якого дуже мріяла ще з дитинства. Закривши очі, вона загадала бажання, і в цей момент на столі лежав прекрасний рожевий ведмедик. Ще хвилин дві Стефані стояла, не розуміючи, що тут відбулося. Взявши іграшку в руки і обійнявши її з усіх сил, Стефані почала загадувати все більше і більше бажань, які виконувалися в той же момент.

Через пару хвилин Стефані сиділа в м’якому кріслі, поїдаючи тістечка, і намагалася зрозуміти, як увімкнути ігри на приставці, яка була у всіх її однокласників, а вона могла про неї тільки мріяти. Вдосталь насолодившись отриманим, вона пішла спати.

На наступний день, ще вдосвіта, її розбудила мама, велівши виконати ще купу нових справ. Взявшись за них, вона подумала, що треба загадати бажання в кімнаті, щоб вся робота виконалася сама, і впевнитися, що все, що було вночі, — не сон. В мить, коли Стефані загадала бажання, всі справи від мами були виконані.

Вона з посмішкою пішла розказати, що все виконала, з надією, що отримає похвалу і вперше почує добрі, теплі слова, але цього не сталося. Тато вигадав нову роботу і наполіг, щоб за короткий час вона була виконана. Стефані, не маючи вибору, ще раз пішла до кімнати, загадала те ж бажання — результат не змусив себе чекати, все було виконано.

В цей раз вона була впевнена, що отримає похвалу, але її надії розбилися об призму жорсткого ставлення тата до неї. Він знайшов ще справи, і все пішло по колу весь день. Наприкінці, коли Стефані прийшла розповісти, що все зробила, мама почала кричати, що вона заважає їй протягом цілого дня і нехай піде сама знайде собі роботу.

Образившись, дівчина пішла до чарівної кімнати, щоб не бачити нікого. Проводячи час за поїданням смаколиків і відпочинком, в голові Стефані промайнула шалена ідея: а що, якби в неї був двійник — беземоційний, просто робот, який буде виконувати всі примхи і забаганки її батьків за лічені секунди. Ідея перетворилася в бажання, і вже перед Стефані стояла її копія, ідентична за зовнішністю, але без емоцій і без власної думки — все, як і бажала. Стефані назвала її Монікою.

На наступний день, як і всі наступні, Стефані сиділа у кімнаті, інколи виходячи, щоб подивитися, що і як. Моніка виконувала все, що говорили тато і мама, але все не могло йти ідеально вічно. Одного дня Стефані вирішила на свій страх і ризик вийти з кімнати в розпал дня і стала свідком ситуації, яку неможливо було передбачити.

Тато стояв над Монікою і сварив її за мовчазність і за те, що вона не проявляє ніяких емоцій, і в процесі, не отримавши ніякого результату від своїх слів, у стані люті штовхнув Моніку, яка впала невдало і вдарилася потилицею об край кам’яних східців. До моменту розуміння скоєного нічого вдіяти вже не можна було.

Боячись ув’язнення, тато з мамою вирішили в лісі неподалік дому заховати тіло і сказати, що Стефані пішла до лісу і загубилася. Так і зробили. Заховавши тіло якнайкраще, тато з мамою попрямували до поліції. Зібралася пошуково-рятувальна команда, протягом трьох днів прочісували ліси і болота поблизу, не знайшовши ні дівчинки, ні слідів. Пошукову операцію завершили, а батькам повідомили, що їх донька зникла безвісти.

Після того як поліцейські пішли, батьки Стефані вирішили, що все минулося і можна жити далі, не згадуючи про це. Стефані бачила все це, і в неї зародився план. Того ж дня ближче до вечора вона вийшла з таємної кімнати і пішла на кухню, де в цей момент тато і мама готували вечерю.

Що сталося потім, неможливо описати словами. Від шоку тато втратив дар мовлення, а Стефані мовчки стояла, чекаючи реакції на її «воскресіння». Коли тато зміг вимовити хоч щось до пуття, він задав питання, коротке і нервове: «Як ти тут з’явилася?»

На що Стефані коротко і спокійно сказала, що Бог, бачачи, як вони над нею знущалися, відправив її назад на землю і велів передати, що їх чекає покарання, якщо вони не припинять знущання.

Після довгих вибачень і обіцянки все змінити Стефані, задоволена собою, пішла займати найбільшу кімнату в будинку, який їй уже став подобатися немов вона в ньому народилася.

Годі й говорити про те, що життя Стефані надалі стало казкою, навіть кращою, ніж вона хотіла і сподівалася….