19.10.25

Моя кохана, іноді здається, що самі слова не встигають за тим, що я до тебе відчуваю. Моє серце наче відає щось більше, ніж може вимовити людська мова. Ти – мов світло, що веде мене крізь будні, мов тиха мелодія, яка озивається в душі ще до того, як я встигаю її почути. Коли ти поруч, навіть найзвичайніший день набуває ваги. У твоїх рухах, у погляді, у голосі – щось таке близьке й рідне, ніби я знав тебе давні віки. Є в тобі та м’якість, що знімає втому, і та сила, що підтримує, коли навколо темнішає. І я вдячний долі – чи якому там провидінню – що вона прихилила мене саме до тебе. Твої дрібні звички, твої щоденні простоти – усе це для мене дорожче, ніж будь-які гучні обіцянки. Ти – жива частина мого дня, мій спокій і моя відрада. Я дивлюся на тебе й думаю: ось вона, та людина, з якою можна прожити життя не поспішаючи, не боячись, не озираючись на тіні минулого. Хочу, щоб наші вечори були тихими й теплими, щоб ти співала свої улюблені пісні, а я слухав їх, як молитву. Хочу, щоб ми старішали поруч, не втрачаючи ніжності, що зароджується між нами щодня наново. Бо для мене немає нічого ціннішого за те відчуття, яке приносить твоє «я тут». Моя любов до тебе – не мить, не порив. Вона – наче стародавній оберіг – міцна, витримана, позбавлена хитань. Я кохаю тебе не тому, що так сталося, а тому, що так має бути. Бо ти – моє серце, моя тиха істина, моя доля, що прийшла до мене неначе з-поміж сторінок давнього літопису.

Я зберігатиму тебе в собі завжди. І любитиму так, як люди любили у часи, коли слова мали вагу, а почуття – честь. Моя єдина.❤️🌷