Дік навчається плавати

Настав важливий день для Діка.

-Дікуля, просипайся. Лагідний голос дідуся почувся цуцику. Дік позіхнув, та встав. Як раптом, до кімнати зайшла якась тінь.

-Ох, Вова!- сказав з усмішкою дідусь, – а ми тебе зачекались. Я з вами я не поїду, дуже багато справ.

-Не хвилюйся, тато, – сказав Вов, – ми там пограймося, та приїдемо додому.

Дік зробив задоволену мордочку. Дідусь взяв песика на руки, та передав його своєму сину. Вова та Дік вийшли на вулицю, та відразу хотіли сісти в машину, але цуцик боявся сідати у машину. Дідусь виглянув у вікно.

-Не бійся, Дікуля, спокійним голосом промовив дідусь.

Цуцик вже не боявся, але його ще трохи охоплював страх. Вова посадив зляканого Діка у машину, та вирушили у дорогу. Коли вони приїхали, то побачили дуже гарну природу, яка наповнювала весь світ своєю красою.

У річки вода була дуже прозора, під нею можна була побачити кожен камінчик.

-Ось Дік, це річка,-промовив до собаки Вова, – при цьому справжня річка, а не якась там, вода у якій плаває всілякий мусор.

     Вони почали спускатися вниз до річки. Трава була така зелена, чиста, на кінчиках були ще маленькі крапельки води, тому що вона була близько до самої річки. Дік, коли вже був близько до води, трохи нахмурився, тому що не хотів себе показати слабим, перед другом.

-Спробуємо разом, – лагідним голосом сказав Вова.

Він підняв Діка над водою, щоб той трохи поборов свій страх. Потім потроху опустив Діка, та його лапи бовталися у воді. Собаці дуже це сподобалось, та він з радістю вже сам пригнув у воду. Вова перелякався, що Дік не зможе плавати, бо до цього вони жодного разу не ходили до річки та не намагались плавати. Дік рішучі поплив, був задоволений та водночас трохи здивований цим. Потім Дік виліз з води та ліг перепочити на пісок.

     Коли стало темніти, Вова вирішив вже потроху їхати додому, тому що дідусь все ж таки хвилюється.

     Захід сонця згас, і зірки спалахнули, над річкою піднявся туман. Вони йшли дорогою, освітленою місяцем, дихаючи свіжим повітрям та відчуваючи свободу. Дік крутився біля ніг Вови, весело виляючи хвостом і дивлячись на зірки. Їхні кроки лунали в нічній тиші, різнобарвне листя шаруділо під ногами.

     Вони дійшли та сіли в машину та рушили додому. Дік сів біля вікна, він з цікавістю дивився на небо.

Коли вони приїхали, то дідусь чекав їх біля під’їзду, як сторожовий пес, у руках-ліхтар, в очах теплота.

Побачивши сина і Діка, від серця відлягло . Дідусь сказав: «Ну нарешті! Чекав на вас я! Хвилювався вже!»

Дік стрибнув до ніг дідуся, виляючи хвостиком, наче говорив:- «Ми з Вовою цілий світ пройшли!» Вова засміявся і сказав : «Не бійся тату, ми вдома, все добре».

Пішли додому, де одразу відчули запах свого будинку. Чай димився в склянках, видавав аромат м’яти та меду.

-Ну що, мої ви мандрівники, за стіл! Сили набирайтеся!- посміхнувся дідусь.

Цукерки лежали в яскравому салатнику, ніби зірки по краю розсілися. Дік ліг біля каміну, тихенько позіхнув.

День був довгим, але такий гарний. Вова дивився на вогонь у каміні, тихенько пив чай з цукерками і думав: «Головне – бути вдома з вами».