Дік починає тренуватися та вчитися командам
Дік з самого малечку був не тільки гарненьким, а ще й дуже кмітливим та спритним. Не зважаючи на свій вік, Дік чітко та правильно розумів всі команди. Коли йому виповнилось 3 місяців, то він розумів такі команди, як сидіти, поряд, лежати. Із задоволенням вітався з маленькими дітьми, по черзі піднімаючи то праву, то ліву лапки. Розуміючи, що перед ним знаходились маленькі діти, Діку дуже подобалось з ними грати. Він дозволяв дітям все, що останні забажали. Так, діти обіймали Діка за шию , валялися та перекидалися з ним у траві, бігали на перегонки. Граючись, він був обережний та намагався не нашкодити дітям. Діти дуже полюбили Діка та інколи чекали його на вулиці щоб погратись.
Найулюбленішою розвагою Діка була знайдена на землі дерев’ яна паличка. Він с задоволення хапав її та приносив дідусі. А коли дідусь навмисно вдавав вигляд що не бачить чого бажає Дік, так той з силою впихав паличку у руки дідуся. Це було кумедно. Дідусь кидав йому паличку, а Дік якнайшвидше біг за нею. Та знов приносив паличку дідусю.
З кожним днем Дік ставав впевненішим, добре харчувався, та солодко відпочивав. Міг вже зістрибувати зі сходів, навіть не замислюючись. Але в його житті настала ще одна перешкода. Бабуся з дідусем одного ранку на автомобілі зібралися їхати на дачу. Перенесли до машини речі та дідусь покликав Діка. Коли той підійшов до відкритих дверей автомобіля, то зрозумів, що без допомоги не обійдеться. Дік почав лаяти та кликати дідуся на допомогу. До цього ранку, Дік жодного разу не їздив в машині дідуся і не мав уявлення як туди застрибувати. Та до того ж, Дік ще і не міг добре стрибати угору. Розуміючи те, що Дік самостійно не залізе до машини, дідусь підставив йому долонь. Дік сприйняв це так., що дідусь своєю долонею зробив йому наче сходи та з упевненістю швидко стрибнув на долонь, а потім до салону автомобіля, та радісно завиляв хвостом намагаючи лизнути дідуся. Дідусь з бабусею вирушили в дорогу, а Дік зручно розташувався на задньому сидінні автомобіля. Це була його перша подорож в автомобілі, з салону якого цуцик міг спостерігати за повз проїжджаючими великими машинами . Дік лежав на сидінні та боявся підняти до гори голову. Але вів себе спокійно, намагаючись перебороти страх усередині себе. Відпочивати на дачі маленькому песику дуже сподобалась, він бігав скрізь, роздивляючись присадибну ділянку. Знаходив палички та грався з ними. Спостерігав за людьми, які проходили повз нього. Коли бабуся з дідусем зібралися їхати назад додому, то Дік підійшов самостійно до дверей машини, лаючи, став гукати дідуся. Дідусь відчинив двері , Дік підняв свою лапку і подивився на дідуся, очікуючи що він знову зробить йому з долоні сходи. Це вже не було для нього страшно. Дік всівся на сидіння та став спостерігати за машинами, що проїжджають повз. Приїхавши додому, Дік з упевненістю вистрибнув з машини та побіг додому. Подорож до дачі не аби як втомила малечу, тому він не квапившись з’ їв свою улюблену їжу та солодко заснув.
У міру того, як зростав Дік, дідусь Толя намагався навчити його навичкам. Інколи це було для Діка дуже складно, але його наполегливість та рішучість перемагали.
Одного разу дідусь Толя вирішив, що Дік вже достатньо подорослішав щоб починати з ним тренуватися на спортивному майданчику. Дік тільки з далеку бачив цей спортивний майданчик та виявляв не аби яке бажання туди піти. Крокуючи до майданчика, Дік весело виляв хвостом, підстрибував, та шукав свої улюблені палички.
Все здавалося було чудово. А коли вони прийшли до майданчика, то Дік побачив перед собою багато спортивних снарядів таких як сходи, турніки, колода та багато всього різного.
-Дік, я тебе зараз навчу лазити по сходам,- промовив дідусь.
Цуцик був зацікавлений фразою дідуся та в одно час йому було страшно .
Вони о двох підійшли до крутих сходів, які майже були під кутом 90 градусів.
– Напевно вони завеликі для тебе, – зізнався дідусь.
Дік здавався розгублений, тому що він навіть не міг дістати до першої сходинки.
-Ох, Дік! – сміючись промовив дідусь.
-Я думав ти будеш доставати, а ти навіть лапами не можеш достати, – сказав він, продовжуючи сміятись. – Ну добре , я тобі допоможу.
Дідусь утримуючи Діка за спину, допоміг йому поставити передні лапи на сході, трохи підштовхнув, та водночас поставив його задні лапи на сходи. У такому положенні Дік почав скиглити, не розуміючи що йому робити далі. Дідусь лагідно, але з упевненістю в голосі скомандував:
Дік, уперед, давай, ти це зможеш зробити!
Дік майже висів на сходах, тримаючись передніми лапами. Рішучий голос дідуся підбадьорив його. Обережно, переставляючи по черзі тремтячи лапи, Дік поліз по сходам до гори. І ось він потроху опинився на самій горі турніку. Коли Дік намагався вилізти на турнік, ймовірно він думав тільки про це. А коли вже опинився на горі, він опустив свою мордочку та зрозумів, що виліз дуже високо. Лапки його ще більш затремтіли і він заплакав та деякий час не міг зрушити з місця.
Дідусь став підбадьорювати його. Дік потроху спускався зі сходів , а коли дідусь вже міг дістати до нього, то взяв Діка на руки та міцно притиснув до себе. Діка переповнювали почуття. Це були почуття страху, гордості за переборений страх, десь хвастощі. Він, опинившись на землі, став швидко виляти хвостом, підстрибувати, намагаючись лизнути дідуся та своєю поведінкою доводив, що він це зміг зробити. Це було справжнє випробування на сміливість. Ще неодноразова дідусь приходив з Діком на спортивний майданчик, де Дік з упевненістю застрибував на ці сходи і, не тільки проходив по них, а ще й міг там лягти та трохи відпочити.
Дідусь завжди спілкувався з Діком як з людиною і коли вони прямували додому, то дідусь далі навчав песика. Дік, в свою чергу, уважно слухав що йому розповідав дідусь, нахиляв мордочку то ліворуч, то праворуч, і заглядав у вічі дідуся, даючи знати, що він все розуміє та буде намагатися так робити в подальшому. І це було мило спостерігати за такою гармонійною розмовою людини та тварини.
Ось і цього разу, крокуючи додому, на зустріч їм вибігла кішка.
Дік, хотів було побігти за нею, але дідусь випередив його.
-А саме головне, ми забули, -сказав дідусь, – де ж тобі це показати?
Дідусь узяв двоє каменів.
-Дивись, Дік, -промовив дідусь, ось цей камінь, пробує розізлити другого каменю, а другий камень не буде нервуватися.
Дік зробив здивовані очі.
– Якщо тебе будуть пробувати розізлити,-продовжував він, -то не треба кидатися на того, хто пробує це зробити. Ось бачиш, кішка, біля нас проходить, не треба на неї реагувати, – спокійним голосом сказав дідусь.
Дік уважно слухав дідуся.
– Не треба реагувати на тих, хто тобі не загрожує. Треба уважно за всім спостерігати, бути на уважним та мати сили побороти ворога.
Бажання бігти за кішкою у Діка зникло. Він проводив її байдужим поглядом та покрокував далі додому, де його чекала смачна їжа.
Так з кожним днем Дік вчився чомусь новому.
Знаходячись удома, дідусь сказав Діку : – «Завтра у тебе важливий день, буде несподіваний сюрприз. Треба міцно виспатися» . З цією думкою Дік заснув у своєму ліжку.