Дік зостається у вічній пам’яті
Дік жив у родині вже більш сьома років. За цей час були різні дивовижні пригоди, але Дік зоставався вірний у своїй люблячий сім’ї, а родина завжди любила Діка.
Ось одного разу, дідусь дивлячись на Діка, одразу зрозумів, що тут щось не так. Дік зазвичай такий бадьорий і сповнений сил, зараз виглядав стомленим і якимось пригніченим.
Коли Дік повільно виповз у кімнату, серце дідуся стиснулося від співчуття. Він сів і погладив Діка по спині.
-Що з тобою, любий? Ти зовсім не схожий на себе…
Дідусь легенько погладжував Діка, намагаючись заспокоїти його своїм дотиком. А Дік стомлено ліг на підлогу біля ніг дідуся. Вся родина була біля Діка – Вова, Олена, бабуся, та сам дідусь.
Голова Діка ткнулася у підлогу, а хвіст нерухомо лежав. Тяжкі вдихи, і повільні видихи трусили його груди. Весь його вигляд говорив:-«я устав».
Олена присіла поряд і притиснула голову Діка до себе та прошепотіла:- Дякую тобі… за кожну прогулянку… за все…
У кімнаті зависла тиша-тільки дихання Діка. Потім його тіло стало легким, ніби він просто заснув під теплом улюблених рук… під шепіт їхніх слів.. під ніжність тих, хто назавжди пам’ятає його.
Турбота -це не просто думки про найдорожче що в тебе є. Це як маленький вогник усередині, який ніколи не гасне, навіть коли настає ніч.
Любов-це теж вогник. Він може не горіти так яскраво, але завжди є. Він може ховатися в тіні, але все одно живе усередині..
Кінець