Село

     Уся родина зібралася другий раз до села. Дідусь, бабуся, Вова, Олена, та Дік. Вони поклали речі в багажник машини. Дідусь відкрив двері машини, та Дік пригнув у неї. Поїхали.

     Дорога була довгою. Дік висовував голову з вікна, облизуючись від свіжого повітря. Вуха розлітались у повітрі.

Усі весело розмовляли між собою.

      Дорожні краєвиди пролітали біля вікна. Дік раз у раз виглядав, втягуючи повітря носом і намагаючись щось розглянути у вікно. Настрій був чудовим у всіх. Дідусь розповідав історії, згадуючи старі часи, всі сміялись. Вова час від часу погладжував Діка.

Машина зупинилася біля сільського будиночка. Біла огорожа, аґрус біля вікна, кури у дворі. Всі вийшли.

Дік стрибнув із заднього сидіння і був задоволений, що повернувся сюди. Потім Дік акуратно пробирався стежкою, намагаючись обійти свіжу грядку з овочами. Дік йшов дерев’яною стежкою, викладено дошками між грядок. Не поспішаючи, з особливою гідністю. Лапи ступали чітко по брусочкам.

      Ліворуч-соковита зелень огірків, що згорнулися в акуратні спіралі навколо палиць. Праворуч-червоні помідори, які грілися на сонці. А над ними тонкі пагони квасолі повзли вгору і тихо шелестіли при кожному пориві вітру. Дік принюхувався до запахів: свіжа земля, трава, аромат м’яти біля паркану.

Дік навіть не подумав стрибнути на грядку. Ні! Він ніби розумів: це не для біганини, це місце роботи та порядку.

Потім Дік ліг біля машини, підтягнувши під себе лапи. Дік лежав на траві і дивився в небо, де пливли легкі перисті хмарки, схожі не величезне пір’я, то на білі грудочки вати.

Дідусь та бабуся взяли граблі та лопати, вийшли на город і почали сапати землю. Вони працювали разом-дідусь копав борозенки, а бабуся збирала різні овочі. Дік спостерігав за ними здалеку. Він лежав у тіні машини, але час від часу скидав вуха-ніби контролював процес. Дідусь працював повільно та обережно, намагаючись не зачепити коріння рослин. У його руках лопата здавалася величезною, але він акуратно перевертав грудки і стежив за кожним жестом.

Бабуся потім полола бур’яни, перекладаючи їх у відро. Вони іноді розмовляли про своє. Звуки лопати, шарудіння листя та цвірінькання птахів, порушували їхню розмову. Але вони не були проти.

Сонце хилилося на захід і фарбувало небо у вогняний колір. По траві побігли довгі тіні дерев, і листя тихо зашелестіло.

Бабуся акуратно складала в пакети свіжі овочі- рум’яні помідори, хрусткі огірки, молоду цибулю та агрус. Кожен пакет вона зав’язувала міцно. Потім попрямувала до машини-відкрила багажник і почала укладати все.

Над будинком уже спалахували перші зірки. І десь далеко-далеко прокинулась пісня цвіркуна.

В цей час по дорозі крокував незнайомий чоловік. В руках він тримав магнітофон. Порівнявшись з бабусею, яка в цей час клала пакети з овочами в багажник автомобіля, чоловік різко намагався перекинути магнітофон з лівої руки у праву. Поведінку чоловіка, Дік сприйняв як агресивно, і намагаючись захистити бабусю, він миттєво схопився на лапи, в один крок був вже біля незнайомого чоловіка та гучно залаяв.

Той неабияк злякався, а бабуся дала Діку команду не чіпати.

-Ну й справді, навіщо ж ви махаєте магнітофоном при собаці?- сказала бабуся.

Чоловік дуже перелякався, та аж трохи побілів. Чоловік не знав, як реагувати на таку ситуацію, його серце билося десь у горлі. Так сильно він запанікував! Він відступив назад, все поглядаючи на Діка. З Переляку чоловік почав вибачатися перед бабусею, слова лилися поспіхом і перемішувалися в нерозбірливу мову.

-П-пробачте… це я… випадково… просто рука зісковзнула…. Я не хотів!

Чоловік, все ще тремтячи, квапливо кивнув бабусі і попрямував геть, озираючись на Діка через плече.

А бабуся підійшла до Діка, та погладила по голові.

-Молодець! Ріднесенький наш! Наш охоронець!

А Дік гордо підняв голову, такі похвали йому були приємні