Знайомство

У листопаді, одного осіннього ранку, дідусь поїхав на ринок купити продуктів.

    Він йшов по ринку розглядаючи товари та придивлявся до продуктів, які йому були потрібні. Як раптом дідусь побачив маленьких цуценят, які сиділи в коробці, тулилися один до одного, намагаючись , таким чином, зігрітися. Всі вони були різні та дуже гарні. Кожен мав своє забарвлення та свій характер. Але малося одне спільне між цими маленькими бешкетниками – всі вони були благородної породи та з неймовірно гордим поглядом. Дивне відчуття охоплювало людей, які милувалися цими цуценятами.

    Ось і дідусь не зміг пройти повз цих цуценят. Дідусь Анатолій зупинився біля коробки з цуценятами та почав роздивлятися та милуватися ними. В його намірах не було придбання цуценят. Він з радістю у серці дивився та з цікавістю розпитував продавця про них. Водночас, погляд дідуся зупинився на одному маленькому клубочку і в серці щось смикнулось, стислось. В коробці сиділо одне маленьке цуценя, яке не було схоже на інших, так вважалося дідусю. Воно було маленьке, пухнасте, лапки були незвичайно великі, хвіст тоненький та маленький, саме забарвлення яскраво бежево-коричневе. Але ці очі, які дивилися на дідуся, були великі та карі, випромінювали якесь незвичне почуття і від них неможливо було відірватися . Цей цуцик був майже самим маленьким зі своїх братів та сестер, але виглядав найблагороднішим. Звісно, він потребував ласки, турботи, та великої любові. Він тикався своїм носиком об кошик, та намагався знайти ту єдину людину, яка б турбувалася про нього. Інші цуцики були теж гарненькі та милі, але погляд дідуся був спрямований лише на того маленького цуцика, якого він полюбив з першого погляду.

 Цуцик, в свою чергу, теж відчуваючи пильний погляд дідуся, підняв на нього очі, та своїм виглядом, дав зрозуміти що готовий стати його вірним другом.

      Дідусь, не вагаючись, придбав це маленьке чудо, заховав його у кишеню куртки, та прижимаючи до серця, поніс додому. Здається, це було перше спільне рішення, яке передавалося лише тільки поглядами дідуся та ще без іменного цуцика. 

       Коли дідусь ніс цуцика, то останній кутався у теплу курточку, відчуваючи тепло, турботу, та задоволеність. Але в його маленькому серці відчувався страх перед невідомістю та втрати тих, з ким він прожив ще не так багато часу. Серце час від часу билося то сильніше, то тихіше, та він видавав жалібне скиглення. Неймовірні відчуття охоплювали і дідуся, йому вважалося що він не придбав, а знайшов собі справжнього друга.