Глава 4. Правила

Глава 4. Правила

“У світі немає правил для слабких, і лише ті, хто розуміє гру, можуть вижити.”

Після тривалих обговорень, перевірки спорядження та планування маршруту, лобі наповнилося гулом очікування. Джон і його нова команда — Бен і Ліна — стояли трохи осторонь, намагаючись оцінити навколишніх: всі були напружені, хтось шепотів, хтось грав з ножами, хтось мовчав, втупившись у землю.

І раптом на сцену, яка стояла в центрі взлетної смуги, вийшли двоє чоловіків в чорному, з автоматами на плечах. Їхні обличчя залишалися непомітними за темними окулярами, а рухи були впевнені та безжальні. Атмосфера миттєво змінилася: напруга наросла, як натягнутий струна.

В центрі сцени з’явився ведучий гри. Він був у строгому костюмі, невелика усмішка грала на губах, а погляд був холодним, уважним, що пронизував кожного гравця. Він підняв руку і голосно промовив:

— Доброго дня, учасники. Ласкаво просимо до гри. Тут вас сто — сто людей, кожен з вас — боржник, кожен має проблеми, які не зміг вирішити звичайним шляхом. І ми тут, щоб допомогти вам… повернути борги.

Джон відчув, як серце калатало швидше. Він дивився на чоловіка, на автоматників, на натовп — усі сто людей з напругою слухали, не зводячи очей з сцени.

— Кожен гравець може обрати — грати самостійно чи об’єднатися у команди. Виграш отримує той, хто виживе, або команда, яка залишиться останньою на карті. Приз — сто мільйонів доларів.

Люди почали шепотіти один одному, оцінюючи, хто з ким піде. Джон відчував, як страх змішується з азартом, а думки про команду — Бена і Ліну — давали хоч якусь тверду точку у хаосі навколо.

— Умови прості, — продовжував ведучий, — ми надамо вам карту, спорядження та транспорт. Ви будете висаджені на спеціально створеній для гри місцевості. Всі ресурси обмежені. Хто програє — покидає гру.

Джон зосередився, вдивляючись у натовп. Його очі обвели людей: хтось виглядав впевнено, хтось розгублено, а хтось вже шепотів з сусідом план виживання.

— Запам’ятайте: гра не про швидкість, гра про розум, спостережливість і стратегічне мислення. Кожен ваш крок, кожне слово, кожен союз може стати вашим порятунком або смертельною пасткою, — додав ведучий і кивнув автоматникам.

Джон відчув, як тяжкість ситуації давила на плечі. Сто людей, сто життів, і лише частина з них виживе. Він дивився на Бена і Ліну, і між ними промайнула неписана угода: триматися разом, бути розумними і обережними.

Лобі наповнилося напругою, мовби кожен звук — крок до небезпеки. Джон зрозумів, що відтепер гра почалася не на карті, а тут, в лобі, у головах учасників, де кожен рух, погляд і слово могли змінити долю.

Ведучий зробив паузу, оглянув натовп гравців. Його погляд пробігав по кожному, змушуючи відчувати себе частиною великої гри. Потім він підняв руку, і тиша стала ще глибшою.

— Уважно слухайте, — почав він холодним, чітким голосом, — всі карти, які ви бачили досі, це лише макет. Лобі зроблене красиво, щоб створити відчуття контролю і орієнтації. Насправді для вас є нова, масштабна карта, на яку ви потрапите після стрибка.

Джон відчув, як серце стискається — це означало, що всі його попередні уявлення про гру більше не актуальні.

— І не тільки карта інша, — продовжував ведучий, — все спорядження у лобі — макет. Бронежилети, зброя, приціли, аптечки — усе це лише реквізит. В бою вам доведеться шукати все на карті: автомати, патрони, гранати, бронежилети, каски, аптечки, їжу та інші ресурси.

Джон невпевнено подивився на Бена і Ліну. В голові крутилася думка: «Тобто навіть те, що ми вже вибрали — нічого не гарантовано… Все починається з нуля.»

— І ще одне, — додав ведучий, — на карті будуть машини, але вони обмежені. Використовуйте їх розумно. Хто не зможе добути спорядження або транспорт, ризикує опинитися в небезпечній ситуації вже на перших хвилинах гри.

Люди почали переглядатися, хтось нервово розмовляв, інші мовчки слухали. Атмосфера в лобі стала набагато напруженішою.

— Кожен крок, кожен вибір у грі — питання життя і смерті, — продовжив ведучий, — ви самі визначаєте свою тактику: командна гра чи одиночне виживання, розвідка чи відкрита атака.

Джон відчув, як його руки стиснули бронежилет, а серце калатало шалено. Він зрозумів, що тут немає легких рішень і гарантій, і кожне рішення тепер критично.

Бен тихо сказав йому:

— Добре, Джон. Ми вже маємо план. Зараз потрібно коригувати його під нові умови: все спорядження і карта — справжня гра починається з нуля.

Ліна кивнула:

— Значить, треба рухатися обережно, збирати ресурси, стежити за іншими, і триматися разом. Будь-яка помилка — дорого обійдеться.

Джон зосередився на картах, що показували зони стрибка, схеми будинків і лісів. Тепер він бачив реальну складність завдання, і його думки перетворилися на безперервну оцінку ризиків і можливостей.

— Тож, — промовив Бен тихо, — готуємося. Кожен крок важливий, і тепер все справжнє — карта, зброя, бої.

Джон відчував, як страх і адреналін змішалися в єдину потужну хвилю, бо гра нарешті стала реальною, а її правила — смертельно серйозними.

Ведучий підняв руку, і в лобі настала тиша. Його погляд пробігав по всіх сто гравцях, змушуючи кожного відчувати відповідальність за свій вибір.

— Час визначитися, — сказав він холодним, але чітким голосом. — Ви обираєте формат: команди по чотири особи чи одиночне виживання. Голосування — відкрито.

Лобі наповнилося шепотом. Джон відчував, як його серце калатало сильніше. Він дивився на Бена і Ліну.

— Що думаєш? — тихо спитав Джон.

— Команда, — відповів Бен без вагань. — Так шанси вижити більші. В одиночку нас розіб’ють за перші хвилини.

Ліна кивнула:

— Згодна. Чотири — оптимально: ми троє, і можемо знайти ще одного, хто підходить за стратегією.

Джон кивнув, але в голові крутилися сумніви: «А якщо обманюють? Якщо хтось із нашої команди зрадить?»

Почалися обговорення між гравцями:

 • Один чоловік з натовпу казав: — Я граю сам! Команда — це слабкість.

 • Інша дівчина відмахувалася: — Самотньо не виживеш. Чотири — краще.

 • Дехто шепотів про свої борги, про те, хто вигравав і програвав, хто вже був у подібних іграх.

Джон уважно слухав, відчуваючи, як напруга росте. Він помічав дрібниці: хтось стискав кулаки, хтось нервово переступав з ноги на ногу, хтось спокійно розмовляв із сусідом, оцінюючи можливих союзників.

— Глянь, — тихо сказав Бен, — дивись, хто з тих, хто голосує за команду. Вони можуть стати нашими потенційними союзниками.

Джон нахилився, уважно дивлячись на натовп:

 • Пара чоловіків швидко обговорювала тактику групи;

 • Двоє жінок обмінювалися поглядами і картами;

 • Старший чоловік стояв осторонь, уважно спостерігаючи, хто з ким говорить.

— Думаю, — промовив Джон тихо, — що команда по чотири — наш шанс. Але треба бути обережними. Кожен новий член може стати як союзником, так і проблемою.

Ведучий роздав картки для голосування, на яких можна було відмітити свій вибір. Джон і його група одразу заповнили їх: три галочки за команду.

— Чотири, — промовив він сам до себе, — тільки разом є шанс вижити.

Інші гравці почали піднімати картки, шепіт змінився на гул, а ведучий уважно рахував.

— Результат буде визначальним, — промовив він, — від цього залежить ваша тактика на карті.

Джон відчував, як серце б’ється швидше від адреналіну і страху, спостерігаючи за кожним рухом інших. Його очі відслідковували погляди, міміку, інтонації — кожен сигнал міг означати потенційного союзника чи майбутнього ворога.

— Гра починається не лише на карті, — подумав він, — гра починається тут, у лобі, у головах гравців.

Ведучий уважно стежив за натовпом, коли всі гравці піднімали картки для голосування. У лобі стояла мертва тиша, тільки легкий шум від кроків, шепіт і відлуння металевих ящиків нагадували про присутність великої кількості людей.

— Голосування завершене, — промовив він, і його голос розрізав повітря, мов лезо. — Рішення прийнято: більшість обрала командний формат, по чотири гравці в команді.

У натовпі почалися шепіт і обговорення. Деякі гравці посміхалися, хтось нахмурився: одиночний формат виявився не популярним. Джон відчував, як серце стискається — від цього залежала його безпека і шанс вижити.

— Тепер ваша задача проста, — продовжував ведучий, — зберіться по командам по чотири людини, підійдіть до столів, заповніть анкету і отримаєте свій номер гравця. Далі — чекайте подальших вказівок.

Джон глянув на Бена і Ліну. Їхні погляди зустрілися, і між ними промайнула непомітна, але зрозуміла домовленість: залишатися разом і не дозволяти нікому вивести їх із рівноваги.

— Добре, — тихо промовив Бен, — рухаємося разом, як домовлялися.

Ліна кивнула:

— Згодна. Чотири — наш шанс. Треба діяти швидко, поки інші збирають свої команди.

Джон відчував легкий тремтіння в руках і серці. Він бачив, як інші учасники швидко формують команди: обговорюють стратегії, переглядають спорядження, оцінюють потенційних союзників.

— Отже, — промовив Джон, — шукаємо четвертого для нашої команди і заповнюємо анкету.

Вони підійшли до столів. Джон відчував, як кожен крок важливий, як напруга у натовпі навколо стискає повітря. Анкети лежали на столах, ручки чекали на гравців. Кожен рядок — ім’я, дата народження, вибраний формат гри — здавався кроком у невідомість, кроком, який змінював усе життя.

— Добре, — промовив Бен, — тепер заповнюємо і чекаємо подальших вказівок.

Джон уважно дивився на інших гравців. Він бачив суміші страху, азарту, оцінки і планування у кожному погляді. Люди перевіряли один одного, шепотіли, сміялися нервово, а атмосфера лобі ставала напруженішою, як натягнута струна, готова до вибуху.

— Тепер ми офіційно команда, — сказав Джон тихо, — і відтепер кожен наш крок буде вирішальним.

Ведучий спостерігав за процесом, але його обличчя залишалося холодним і невловимим, як тінь, що стежить за всім. Джон зрозумів: гру ще не почали, але вона вже в розпалі у головах кожного учасника.

Джон, Бен і Ліна стояли біля столів, заповнювали анкети і обережно спостерігали за натовпом гравців. Атмосфера була напруженою, майже електризованою: хтось нервово пересувався, хтось шепотів з сусідом, хтось обережно оглядав спорядження.

І раптом до них підійшов чоловік високого зросту, спортивної статури, з чітким і впевненим поглядом. Його кроки були спокійні, але рішучі, а обличчя виражало легку усмішку самовпевненості.

— Привіт, — сказав він спокійно, — мене звати Джейкоб. Можна приєднатися до вашої команди?

Джон і Бен обмінялися поглядами. Ліна уважно роздивилася його: широкі плечі, впевнена постава, уважні очі. Її усмішка злегка пом’якшила напруження:

— Звісно, — сказала вона. — Нам потрібен четвертий, і ти виглядаєш як хтось, хто може тримати темп.

Джейкоб кивнув і став поруч, трохи нахилившись, аби не виглядати загрозливо, але одразу показати, що може бути корисним у команді.

— Добре, — промовив Джон тихо, — ми вже маємо план. Основне правило — триматися разом.

— Згоден, — додав Бен. — Ми обговорили маршрут стрибка, збору спорядження і перші дії на карті.

— Я слухаю, — сказав Джейкоб. Його голос був спокійний, але уважний, як у людини, що знає, що кожне слово може бути вирішальним.

Ліна витягла карту лобі і показала, де вони планують збирати ресурси:

— Ми почнемо з середньої смуги, там є будиночки для укриття і шанс знайти спорядження. Після цього рухаємося групою, не залишаючи нікого позаду. Всі патрони, бронежилети і їжу збираємо по ходу.

Джейкоб уважно слухав, кивав, а потім додав:

— Добре. Я можу слідкувати за периметром, виявляти небезпеку і повідомляти вам. Якщо треба, можу прикривати тил.

Джон відчув, як легкий прилив впевненості змішався з хвилюванням. Його команда була сформована: чотири людини, готові до гри, готові виживати.

— Тоді домовлено, — промовив Джон тихо, — ми команда. Відтепер кожен наш крок буде узгодженим.

Вони троє кивали, обмінялися короткими знаками: рука на плечі, легке посміхання, погляд у очі. Всі зрозуміли, що довіра — це валюта, яка дорожча за будь-яку зброю.

— Тепер, — сказав Бен, — чекаємо подальших вказівок і готуємося до стрибка. Все, що ми робимо зараз, визначає наш шанс вижити.

Джейкоб поглянув на карту, потім на команду:

— Чітко. Тримаємося разом, збираємо ресурси і рухаємося за планом. Жодного хаосу.

Джон відчув, як страх і хвилювання злилися в єдину потужну хвилю рішучості. Команда була готова, але гра ще не почалася, а вже відчувалася смертельна напруга: кожен рух, кожне рішення тепер мало значення.

Минув час. Лобі поступово втратило хаотичний шум — команди були зібрані. Чотири людини стояли пліч-о-пліч, хтось мовчки, хтось стискав кулаки, хтось нервово курив, дивлячись у бетон під ногами. Сто гравців перетворилися на двадцять п’ять команд.

Джон стояв поруч із Беном, Ліною та Джейкобом. Вони вже не говорили. Все, що можна було сказати — сказали. Тепер залишалося лише чекати.

І тоді ведучий вийшов востаннє.

Світло прожекторів вдарило по сцені, змусивши людей мружитися. Два охоронці з автоматами стали по обидва боки від нього, мов статуї смерті.

Він не усміхався. Цього разу — ні.

— Перш ніж ви вирушите, — почав він рівним, холодним голосом, — я маю сказати останнє. І слухайте уважно.

Лобі затихло. Навіть вітер, здавалося, завмер.

— Це гра на виживання. Не симуляція. Не шоу. Не експеримент.

Якщо в вас поцілили — ви поранені. Якщо ви поранені — ви самі.

Джон відчув, як щось холодне повільно опускається всередині грудей.

— Ніхто не прийде вам на допомогу.

Немає медиків. Немає евакуації.

Усе справжнє:

справжні патрони, справжні гранати, справжня зброя.

У натовпі хтось ковтнув слину. Хтось опустив голову.

— Ваша задача проста, — продовжив ведучий. — Знищити всі інші команди.

Залишитися останніми.

Забрати свої гроші.

Він зробив паузу — таку довгу, що вона боліла.

— І ще. Зона буде звужуватися кожні три години.

Хто не встиг — загине.

Хто сховається — буде витягнутий на світло.

Джон подивився на свою команду.

Ліна стискала ремінь рюкзака так сильно, що пальці побіліли.

Бен дивився прямо перед собою — нерухомо, як перед боєм.

Джейкоб ледь помітно видихнув, наче вже прийняв усе, що буде далі.

— А тепер… — ведучий зробив крок уперед, — гру розпочато.

Він різко підняв руку.

— Грузіться в літак. Беріть парашути. Чекайте відправки.

Металеві двері ангарів відчинилися. Усередині ревіли двигуни.

Величезний транспортний літак стояв, мов чорний хижак, готовий проковтнути їх усіх.

Джон зробив перший крок.

Крок у гру, з якої вихід лише один — живим або ніяк.

У нього не було більше боргів.

Не було плану Б.

Було тільки небо, карта — і люди, яких доведеться вбити.

І вперше за довгий час він подумав не про гроші.

Він подумав лише про одне:

чи вистачить йому сил дійти до кінця.