Книга любові

Книга любові

Історія кохання, яку не забути

Все почалося взимку.
Сніг тихо падав з неба, вкриваючи дороги білою ковдрою. Я йшов додому зі своєю подругою. Було холодно, але якось затишно. Ми сміялися, говорили про школу, про дрібниці, які тоді здавалися важливими.

І раптом ми зустріли її.

Дівчину з 8 класу.
Її звали Аня. Ім’я я трохи зміню, але її образ я пам’ятаю досі.

Вона стояла на дорозі, а навколо падав сніг. У той момент мені здалося, що все навколо ніби сповільнилося. Я просто дивився на неї і розумів — вона мені дуже сподобалась.

Ми пішли додому вже втрьох.
Я провів їх, і тоді дізнався, що вона живе зовсім недалеко від мене.

Я ще не знав, що ця зустріч змінить моє життя.

Через деякий час я перевівся в іншу школу.
І коли прийшов туди в перший день… побачив її.

Аню.

Виявилося, що вона теж там навчається.

Ми почали спілкуватися. Спочатку просто як знайомі, потім як друзі. А згодом між нами з’явилось щось більше.

Ми почали зустрічатися.

Це був, мабуть, один із найкращих періодів у моєму житті. Ми гуляли, сміялися, говорили про майбутнє. Здавалося, що так буде завжди.

Ми були разом майже рік.

А потім усе зруйнувалося.

Хтось сказав їй, що я нібито не хочу бути з нею.
Вона повірила.

І ми розійшлися.

Я закрився в собі. Мені було дуже боляче, бо я насправді сильно її любив.

Того дня я сів на свій мотоцикл і поїхав додому. Їхав швидко, майже не думаючи ні про що.

І раптом переді мною на дорогу вийшла людина.
Пішохід переходив не по правилах.

Гальмувати було майже без сенсу — швидкість була занадто велика.

І тоді я прийняв рішення.

Я різко звернув на узбіччя.

Мотоцикл злетів у кювет.

А той пішохід просто пішов далі… ніби нічого й не сталося.

Я прокинувся вже в лікарні.
Переломи, біль, довге відновлення.

Але найгірше було не це.

У голові постійно була вона.

Кожен день.

Потім я повернувся до навчання.
І знову почав бачити її щодня.

Одного дня я просто підійшов до неї. Ми разом пішли до магазину. Я купив їй солодке і водичку. Ми вийшли з магазину, стояли біля входу.

І я сказав:

— Давай знову зустрічатися.

Вона трохи помовчала…
І відповіла:

— Добре.

І в той момент мені здалося, що світ знову став нормальним.

Ми багато говорили і зрозуміли одну просту річ:

ми не можемо один без одного.

Пізніше той хлопець, який нас розлучив, зізнався у брехні. Я зустрів його в школі — ми побилися.

Але дивно… з часом ми навіть стали друзями.

Час ішов.

Вона пішла навчатися в один коледж, я — в інший. Але я постійно знаходив час, щоб зустрічатися з нею.

Я любив її безмежно.

Це була справжня любов.

Але життя не завжди йде так, як хочеться.

Ми знову посварилися.
І знову через хлопця.

Через деякий час я потрапив у серйозну ДТП.

Я знову опинився в лікарні.

Мені було дуже погано.
Але найболючішим було інше.

До мене ніхто не приходив.
Ніхто навіть не дзвонив.

Хоча всі знали, що сталося.

І тоді я зрозумів, наскільки я насправді сам.

Після аварії я навіть частково втратив пам’ять.
Я не пам’ятав багатьох речей, які відбувалися в останні роки.

Пізніше я дізнався, що у тієї дівчини вже є інший хлопець.

І тоді я зрозумів:
можливо, я їй більше не потрібен.

Я зустрів іншу дівчину. Вона була хорошою, і я теж почав її любити.

Але в голові постійно була Аня.

І я не розумів одного…

чому деяких людей серце не може забути, навіть коли життя вже пішло далі.