Продовження історії

Минув час, але почуття нікуди не зникли.

Одного дня я все-таки вирішив підійти до неї. Просто поговорити. Без сварок, без претензій. Мені хотілося хоча б пояснити те, що було в мене на серці.

Я підійшов до неї, покликав по імені.

Але вона навіть не стала слухати.

Вона просто відвернулася і пішла далі.

У той момент я відчув, ніби між нами стоїть невидима стіна. Стіна, яку вже неможливо зруйнувати.

У мене була одна особливість — я дуже любив швидкість.

Коли я сідав за кермо, у мене в голові була тільки одна думка:

дорога… і швидкість.

Але це була не просто бездумна гонка. Я завжди прораховував усе наперед. Дивився на дорогу, думав, що може статися, де можна зупинитися, де небезпечно. Якщо бачив, що на узбіччі хтось стоїть — я вже знав, що робити.

Кермо і дорога були єдиним місцем, де я міг трохи забути все, що сталося.

З часом я знайшов роботу.

Потроху почав ставати на ноги. Працював, відкладав гроші.

І одного дня купив іншу машину.

Нову для мене.

Але стару машину, ту саму розбиту, я не продав. Я її відремонтував настільки, наскільки зміг.

Вона стала для мене пам’яттю.

Пам’яттю про той період життя.
Про помилки.
І про дівчину, яку я любив безмежно.

Іноді я дивився на неї і згадував усе.

Наші прогулянки.
Наші розмови.
Ті моменти, коли здавалося, що ми будемо разом завжди.

Я дуже сумую за нею.

Але тепер я знаю одну річ.

Я не можу дозволити їй знову зламати мене, навіть якщо частина мого серця досі належить їй.

Я добре пам’ятаю той вечір, коли ми остаточно розійшлися.

Я був п’яний. Сидів на вулиці разом зі своїм другом Вадимом. Було тихо, тільки ніч і холодне повітря.

Тоді я подзвонив нашій спільній подрузі Маші.

Я майже нічого не говорив — просто мовчав у слухавку.

А вона сказала:

— Не переживай… у тебе буде дівчина набагато краща за неї.

Я тоді не повірив.

Бо коли любиш людину по-справжньому, здається, що кращої вже просто не існує.

Але життя йде далі.

Іноді воно забирає людей, яких ти любиш найбільше.

І тоді залишається тільки пам’ять…
дороги…
швидкість…
і питання, на яке немає відповіді:

а що було б, якби ми тоді просто поговорили і вислухали один одного…