Що тебе спиняє?

“Біль у всьому тілі знову мене переслідує. Кожен ранок я прокидаюсь з небажанням жити, та у той же час і вмирати не хочеться. Однак я всеодно прокидаюсь кожен ранок, неохоче, з великою силою. Моє тіло мов бетонна плита, а сон мов кома. Коли я засинаю, не відчуваю що жива. Тільки уві сні, я можу жити так як хочу, попри те, що я кожну ніч не можу заснути.” – Ось це кожен раз чує мій психіатр. І кожен раз призначає все більше, і більше препаратів.

Я втомлена. Втомлена!         

Навіщо мені приймати ці пігулки? Навіщо боротися? Заради чого або кого?

Гебефренічна шизофренія – такий діагноз, що лякає будь-яку людину. Тільки не мене, мені байдуже та в одночас ні. Важко, мені так важко стриматись, коли навколо такий безлад. Здається, наступного четверга, більше не хочу йти до психотерапевта. Бо навіщо мені це все?

Мене вдома ніхто не чекає, немає ні живої душі. Навіть кота чи собаки немає, бо після смерті матері, я більше не хочу нічого. Мати померла від тої хвороби яка і в мене, якось дезорієнтована мати вибігла на двір, і її збила машина. Вона не прожила і 45 років, так і померла у 39. Коли мені виповнилося 20 років, я помітила такі ж самі симптоми, як і в мами. Батько був не в собі після похорону, а коли ми дізналися про мій розлад, все остаточно згнило. Згинила його любов до мене, згнила повага та жага до життя. Він залишив мене, а через деякий час, поїхав геть з країни. Я ненавиділа його. Аж поки мені не зателефонували родичі, і сказали що батько загинув у автокатастрофі. Внутрішній світ зруйнований, серце розбите горем. Цей розлад вбив останній цвях у труну, у котрій заховане моє щасливе життя.

(Гебефренічна шизофренія — це один із підтипів шизофренії, який характеризується дезорганізованою поведінкою, неадекватними емоційними реакціями, хаотичним мисленням та незв’язною мовою.)