Перша любов

Я студентка коледжу, відмінниця, зразкова дівчинка зі зразкової сім’ї, співачка, танцюристка та багато іншого — всі чомусь так кажуть. Але все це затьмарює мій вибір хлопців… точніше, одного конкретного. Обійдемося без імен, просто — А. Моє перше кохання, і так хотілося б, щоб останнє, та чомусь не віриться, що це можливо. Він любить швидкість, а я — його; він любить свободу і свій егоїзм, а я — його і свою гордість!

З А. ми познайомилися ще в шкільні роки. Між нами два роки різниці, та це ніколи не заважало нашій пристрасті, яка ранила, травмувала і навіть опікала нас. Ми мали одну звичку чи навіть хобі: завдавати болю одне одному по черзі, та кожного разу нас зводила доля.

Усі задавалися питанням, чому ми разом; казали, що ми не підходимо одне одному, що нам не бути разом… І, скоріше за все, вони мали рацію.

Є популярна думка, що коли закоханим протистоїть світ, їхня любов міцнішає і розростається, та я вважаю інакше. Не може існувати те, що постійно нищать. І саме такими були наші стосунки: вони ламали в мені віру в любов, довіру до людей, а особливо — до чоловіків. І врешті-решт зламалися самі, залишивши мені на згадку каблучку та опік на пальці, а йому — лише фото та спогади. 

Не буду вдаватися до подробиць, та отака вона — моя перша любов.

Саме з моменту розставання з А. і почалося моє усамітнення біля болота. Я називала його «моїм таємним місцем»: читала книжки, слухала спів птахів, а іноді — тиху музику. Та відтоді, як я повернулася звідти того разу, мені почали снитися кошмари, і в них завжди фігурувала одна постать — той чоловік. Через ці сни я не висипаюся і більше не ходжу до болота. Тепер воно мене лякало, та пояснити чому, я не могла.