Сон
Чому я, така вродлива й далеко не дурна, не можу викинути з голови придурка, який робив мені боляче? Ще й на цьому фоні зловила білку… Жах, я сходжу з розуму.
Сівши перед великим дзеркалом у своїй кімнаті, я взяла до рук гребінець і продовжила себе розглядати, але не від захоплення чи самолюбування, а у відчайдушних спробах зрозуміти: чому? Що зі мною не так? На мені звабливий блідо-рожевий шовковий халат, моя шкіра м’яка і ще волога після душу. На ліве плече гарно і легко лягли довгі локони мого волосся — воно русяве й блискуче. Мої вуста алого кольору, ніби налиті кров’ю.
Ніхто навіть уявити не міг, як сильно я себе любила, але зараз дивлюся на власне відображення і відчуваю відразу. Здається, ось-ось — і я розсиплюся, наче порцелянова ваза… Раптом у дзеркалі я побачила його — чоловіка, що снився мені щоночі. Я різко повернулася, та нікого не було. Мене це вже не лякало — я звикла, це зі мною вже рік.
Я спокійно продовжила розчісувати волосся, але, вже не дивлячись у дзеркало, по закінченню заховала гребінець у шухляду комода, втомлено встала й пішла до ліжка. Я валилася з ніг, ніби мою енергію використовував ще хтось, окрім мене. Щойно моя голова торкнулася подушки — заснула.
Миттєва темрява поглинула мене, ніби ледь тепла вода, яка різко охолола. Холод пронизував мої кістки; я відкрила очі, і разом із холодом мене пронизав страх. Я була зовсім не у своїй кімнаті, а біля болота — у своєму любому, ніби безпечному й самотньому сховку.
Я спробувала відірватися від вологої й холодної землі, але встати не змогла. Раптово відчула біль і важкість у легенях: я захлиналася власною кров’ю. Повернувши голову вбік — це все, на що я була спроможна, — побачила болото з крові й туман над ним.
Наступної миті мене почала поглинати земля, що під моїм тілом перетворилася на багно. Намагалася вибратись, але що більше пручалася, то швидше тонула. А потім — падіння в темряву і різке пробудження у власному ліжку.
Мені холодно, а в роті виразно відчувається присмак крові. На цей випадок на тумбочці біля ліжка вже стоїть склянка води. Та відчуття страху водою не зап’єш. Я боялася не самого сну, а того, що навколо все було надто реальним: запахи лісу й болота, і цей холод, від якого я почувалася мертвою.
Та дивним чином цього страху було замало, щоб загасити іскру цікавості. Вона не просто вабила — вона кричала всередині, перекрикуючи інстинкт самозбереження: «Прийди до мене! Ти цього потребуєш». Таке ж ірраціональне відчуття «потрібності» викликав і той загадковий чоловік, що приходив до мене у снах час від часу, залишаючи по собі солодкий присмак невідомості.
Не знаю… Можливо, мої страхи зникнуть, якщо знову зробити це. Можливо, мала б спробувати? Я ж влітку кожного дня туди ходила, чому тепер це проблема?
Я не розумію саму себе, не те що свого страху. Але я точно знаю: завтра я повернуся до болота.
Ця книга справила на мене неймовірне враження. Мені сподобалося абсолютно все — від сюжету до найдрібніших деталей. Автор так майстерно передав емоції та атмосферу, що я повністю занурився в історію і прожив її разом із героями. Кожна сторінка була цікавою, змістовною та наповненою глибоким сенсом. Для мене ця книга — ідеальна. Вона залишила після себе теплі емоції та бажання перечитати її знову.
Ця книга стала для мене справжнім відкриттям. У ній ідеально поєднуються глибокий зміст, захопливий сюжет і яскраві герої. Я читав її з великим задоволенням і не помітив, як перегорнув останню сторінку. Вона залишила після себе море позитивних емоцій. Для мене це без перебільшення — ідеальна книга.