Книга любові
Книга любові
Історія кохання, яку не забути
Все почалося взимку.
Сніг тихо падав з неба, вкриваючи дороги білою ковдрою. Я йшов додому зі своєю подругою. Було холодно, але якось затишно. Ми сміялися, говорили про школу, про дрібниці, які тоді здавалися важливими.
І раптом ми зустріли її.
Дівчину з 8 класу.
Її звали Аня. Ім’я я трохи зміню, але її образ я пам’ятаю досі.
Вона стояла на дорозі, а навколо падав сніг. У той момент мені здалося, що все навколо ніби сповільнилося. Я просто дивився на неї і розумів — вона мені дуже сподобалась.
Ми пішли додому вже втрьох.
Я провів їх, і тоді дізнався, що вона живе зовсім недалеко від мене.
Я ще не знав, що ця зустріч змінить моє життя.
Через деякий час я перевівся в іншу школу.
І коли прийшов туди в перший день… побачив її.
Аню.
Виявилося, що вона теж там навчається.
Ми почали спілкуватися. Спочатку просто як знайомі, потім як друзі. А згодом між нами з’явилось щось більше.
Ми почали зустрічатися.
Це був, мабуть, один із найкращих періодів у моєму житті. Ми гуляли, сміялися, говорили про майбутнє. Здавалося, що так буде завжди.
Ми були разом майже рік.
А потім усе зруйнувалося.
Хтось сказав їй, що я нібито не хочу бути з нею.
Вона повірила.
І ми розійшлися.
Я закрився в собі. Мені було дуже боляче, бо я насправді сильно її любив.
Того дня я сів на свій мотоцикл і поїхав додому. Їхав швидко, майже не думаючи ні про що.
І раптом переді мною на дорогу вийшла людина.
Пішохід переходив не по правилах.
Гальмувати було майже без сенсу — швидкість була занадто велика.
І тоді я прийняв рішення.
Я різко звернув на узбіччя.
Мотоцикл злетів у кювет.
А той пішохід просто пішов далі… ніби нічого й не сталося.
Я прокинувся вже в лікарні.
Переломи, біль, довге відновлення.
Але найгірше було не це.
У голові постійно була вона.
Кожен день.
Потім я повернувся до навчання.
І знову почав бачити її щодня.
Одного дня я просто підійшов до неї. Ми разом пішли до магазину. Я купив їй солодке і водичку. Ми вийшли з магазину, стояли біля входу.
І я сказав:
— Давай знову зустрічатися.
Вона трохи помовчала…
І відповіла:
— Добре.
І в той момент мені здалося, що світ знову став нормальним.
Ми багато говорили і зрозуміли одну просту річ:
ми не можемо один без одного.
Пізніше той хлопець, який нас розлучив, зізнався у брехні. Я зустрів його в школі — ми побилися.
Але дивно… з часом ми навіть стали друзями.
Час ішов.
Вона пішла навчатися в один коледж, я — в інший. Але я постійно знаходив час, щоб зустрічатися з нею.
Я любив її безмежно.
Це була справжня любов.
Але життя не завжди йде так, як хочеться.
Ми знову посварилися.
І знову через хлопця.
Через деякий час я потрапив у серйозну ДТП.
Я знову опинився в лікарні.
Мені було дуже погано.
Але найболючішим було інше.
До мене ніхто не приходив.
Ніхто навіть не дзвонив.
Хоча всі знали, що сталося.
І тоді я зрозумів, наскільки я насправді сам.
Після аварії я навіть частково втратив пам’ять.
Я не пам’ятав багатьох речей, які відбувалися в останні роки.
Пізніше я дізнався, що у тієї дівчини вже є інший хлопець.
І тоді я зрозумів:
можливо, я їй більше не потрібен.
Я зустрів іншу дівчину. Вона була хорошою, і я теж почав її любити.
Але в голові постійно була Аня.
І я не розумів одного…
чому деяких людей серце не може забути, навіть коли життя вже пішло далі.