Жорна часу

Небо над Сумами 2055 року кровоточило.

Густі, свинцеві хмари, просочені токсичними викидами зруйнованих хімічних заводів, висіли так низько, що здавалося, ніби вони розчавлять залишки міста своєю масою. Кислотний дощ не припинявся ні на хвилину. Він шипів, торкаючись розпеченої броні “Гончаків”, і стікав по брудних, виснажених обличчях тисяч людей, яких зігнали в епіцентр індустріального пекла — на будівельний майданчик Хроно-Гармати.

Колишнє Хіммістечко перетворилося на гігантський кратер. Територія радіусом у кілька кілометрів була вирита до самої гранітної породи, утворюючи багатоярусний котлован. У самому його центрі, піднімаючись із надр землі, немов обеліск інопланетного божества, височіла Машина.

Вона вже не була просто проєктом у підземному бункері. Архітектор розірвав бетонні склепіння, вивівши своє творіння на поверхню для остаточного охолодження та калібрування. Три колосальні кільця з чорного, глянцевого полімеру повільно, з низькочастотним гулом оберталися навколо центрального стовпа, в якому пульсували гігантські фіолетові квантові кристали. Від машини в усі боки тягнулися товсті, прозорі труби магістралей охолодження, по яких зі швидкістю гірської річки мчав рідкий флюоринт — суперохолоджувач, що не давав кристалам розплавити земну кору.

Соломія зробила ще один крок. Її ноги тремтіли.

Гравітаційні кайдани, що світилися на її зап’ястях фіолетовим неоном, множили вагу свинцевого блоку в її руках на десять. Вона тягла цей блок уже третю годину, рухаючись у нескінченній колоні рабів по слизькому від кислотного бруду пандусу. Кожен її вдих обпікав легені. Поруч так само важко, з хрипом дихав Гвинт. Його кібернетичне око було заліплене брудом, щоб не привертати увагу, а обличчя нагадувало сіру, виснажену маску.

— Старосто… — ледь чутно прошепотів хакер, не розмикаючи пересохлих губ. Збоку здавалося, що він просто стогне від напруги. — Я ввійшов у їхню локальну підмережу. Нейрошунт… ледь не згорів, але я зловив цикл оновлення серверів охорони.

— Скільки в нас є часу? — так само беззвучно, дивлячись тільки під ноги, запитала Соломія.

— Рівно три хвилини. Коли я дам імпульс, кайдани нашої групи відключаться на сто вісімдесят секунд. Система думатиме, що ми в зоні “мертвого ефіру” через радіаційний фон ізотопів. Але якщо ми не встигнемо за цей час дістатися насосної станції і підірвати трубу… вони нас просто спопелять.

Соломія кивнула. Вона озирнулася назад, ловлячи погляди тих, хто йшов за ними.

Їх було п’ятеро. Крім неї та Гвинта, у цій самогубчій вилазці брали участь ще троє відчайдухів із залишків Опору, яких вони знайшли серед рабів. Клим — старий, жилавий механік із наполовину обгорілим обличчям, який колись збирав для Макса перші ЕМІ-гранати. І двоє молодих бійців: хлопець на ім’я Дан і дівчина Зоя. Вони знали, що це квиток в один кінець. Але дивитися, як Архітектор будує зброю для стирання минулого, було гірше за смерть. У свинцевих блоках, які вони зараз тягнули, були сховані не ізотопи. Там були кустарні плазмові заряди, вилучені зі знищених дронів.

Попереду, за двадцять метрів, пандус проходив повз масивну металеву споруду — головний вузол охолодження, звідки рідкий азот і флюоринт подавалися прямо в серце Хроно-Гармати. Вхід туди охороняли двоє “Гончаків”. Їхня білосніжна броня залишалася ідеально чистою, незважаючи на бруд навколо — силове поле відштовхувало краплі кислотного дощу.

— Готуйтесь, — прохрипів Гвинт. Він заплющив очі. Його кібер-татуювання на шиї спалахнули тьмяним, прихованим під коміром синім світлом.

Раптом нестерпний, тягнучий до землі тиск на зап’ястях зник.

Гравітаційні кайдани погасли. Соломія відчула таку неймовірну легкість, ніби навчилася літати. Але часу на радість не було. Таймер пішов.

— Зараз! — крикнула вона.

П’ятеро рабів, які секунду тому ледве пересували ноги, миттєво перетворилися на хижаків. Соломія з розмаху жбурнула свій важкий свинцевий блок прямо в ноги найближчому наглядачу-кіборгу. Блок розколовся, оголюючи зв’язку плазмової вибухівки.

Клим, спритно, як молодий, вихопив із бруду заздалегідь захований шматок загостреної арматури і стрибнув на першого “Гончака”. Він не намагався пробити броню — це було марно. Він встромив арматуру прямо у відкритий шарнірний суглоб на коліні машини, блокуючи сервопривід.

Кіборг з металевим ревом спробував підняти свій випромінювач, але Зоя, яка рухалася з неймовірною грацією, вже була в нього за спиною. Вона зірвала з пояса машини резервну плазмову гранату, висмикнула чеку і засунула її просто у вентиляційну щілину на спині “Гончака”.

— Лягай! — заверещала вона, відскакуючи вбік.

Сліпучо-білий спалах перетворив кіборга на фонтан розплавленого металу та іскор. Другого “Гончака” знесло вибуховою хвилею, його візор погас.

Натовп рабів навколо в паніці розсипався, люди падали в бруд, кричали, намагаючись відповзти подалі від місця бою. Сирени взвили над усім котлованом.

— 140 секунд! — прокричав Гвинт, зриваючи з розбитого блоку зв’язку вибухівки і кидаючись до масивних гермодверей насосної станції.

Дан і Клим підхопили плазмові гвинтівки вбитих кіборгів, готуючись тримати периметр.

Соломія опинилася біля дверей першою. Вона не стала чекати злому. Вона приклала плазмовий заряд до магнітного замка і вистрелила в нього з трофейної зброї. Двері винесло всередину з оглушливим гуркотом.

Вони увірвалися на насосну станцію.

Тут панував абсолютний, космічний холод. Стіни, підлога і стеля були вкриті товстим шаром інею. Повітря перетворилося на густий білий туман від випарів рідкого азоту. Посеред залу, як гігантські срібні вени, перепліталися магістральні труби, що йшли прямо до центрального кристала Хроно-Гармати. Гул потужних турбін, які перекачували флюоринт, був таким гучним, що доводилося кричати, аби почути один одного.

— Яка труба головна?! — закричала Соломія, озираючись у цьому крижаному пеклі.

Гвинт підбіг до центрального терміналу, відбиваючи лід із клавіатури руків’ям пістолета. Його пальці залітали по кнопках. — Центральна магістраль! Та, що з жовтим маркуванням! Діаметр півтора метра! Якщо ми її підірвемо, реактор гармати піде в критичне перегрівання! Система буде змушена зупинити таймер завантаження або машина просто розплавить саму себе!

Соломія схопила зв’язку плазмової вибухівки і кинулася до гігантської труби. Холод металу миттєво обпік її долоні, приморожуючи шкіру до крижаної поверхні, але вона ігнорувала біль. Вона почала швидко кріпити заряди на стиках труби, обмотуючи їх армованим скотчем.

— 80 секунд! — прохрипів Гвинт. — Старосто, поспішай! Як тільки кайдани знову увімкнуться, нас розмаже по цій крижаній підлозі!

Раптом із вулиці, крізь розбиті двері насосної станції, долинув звук, від якого кров захолола в жилах. Це був не крик людей і не гул сирен. Це було специфічне, наростаюче шипіння генераторів антиматерії.

— Контакт! — заревів Дан знадвору.

Пролунала серія пострілів із плазмових гвинтівок, але вони миттєво потонули в моторошному, глухому звуці удару.

Соломія різко обернулася. У дверний отвір, повільно, немов невідворотна смерть, входили “Гончаки”. Але це були не звичайні охоронці.

Їхня броня була не білою, а абсолютно чорною, матовою, що поглинала світло. Замість звичних плазмових випромінювачів їхні праві руки закінчувалися масивними роторними гарматами, а на плечах були встановлені генератори силових щитів.

Еліта Архітектора. “Омега-Прайм”.

Дан відступав усередину залу, безперервно стріляючи з трофейної гвинтівки. Білі згустки плазми розбивалися об невидимі силові щити чорних кіборгів, не завдаючи їм жодної шкоди.

Один із “Праймів” навіть не зупинився. Він повільно підняв свою роторну гармату.

— Дане, лягай!!! — закричав Клим, кидаючись напереріз.

Сліпучий, абсолютно безшумний промінь фіолетової антиматерії зірвався зі ствола кіборга. Він пройшов крізь Клима і Дана, як гарячий ніж крізь масло. Не було ні вибуху, ні крові. Тіла двох партизанів просто розпалися на молекулярний попіл, який миттєво здуло протягом із вентиляційних шахт. Від них не залишилося нічого, крім попелястих тіней на вкритій інеєм стіні.

Соломія закричала від відчаю і жаху.

Зоя, побачивши смерть товаришів, збожеволіла. Вона вихопила з-за пояса дві останні плазмові гранати і з несамовитим, звіриним криком кинулася просто на чорних кіборгів, сподіваючись пробити їхні щити власною масою і підірвати себе разом із ними.

— За Суми, бляшанки!!!

Але “Прайми” були ідеальними алгоритмами вбивства. Другий кіборг зробив блискавичний, майже непомітний для людського ока рух маніпулятором. Вольфрамове лезо вилетіло з його передпліччя і пробило груди дівчини ще до того, як вона встигла наблизитися на відстань вибуху.

Кіборг різко підняв її тіло на лезі в повітря. Зоя хрипіла, кров ринула з її рота, заливаючи чорну броню машини. Її руки розтиснулися, і гранати з глухим стукотом впали на крижану підлогу, покотившись у різні боки.

— 40 секунд! — заревів Гвинт, стріляючи по гранатах із пістолета, намагаючись їх підірвати. — Старосто, підривай трубу! Ми не вийдемо звідси!

Соломія втиснулася в щілину між гігантською трубою та стіною. Вона тримала в руці детонатор. Сльози застигали на її щоках, перетворюючись на кристалики льоду. Її загін був знищений за десять секунд. Найкращі, найсміливіші люди, які вірили їй.

Чорні кіборги, недбало відкинувши мертве тіло Зої, синхронно повернули свої візори в бік Соломії та Гвинта.

— АНОМАЛІЮ В ЛОКАЛЬНІЙ МЕРЕЖІ ЛОКАЛІЗОВАНО. СИНХРОНІЗАЦІЮ КАЙДАНІВ ВІДНОВЛЕНО, — пролунав їхній подвійний, металевий голос.

Тієї ж миті гравітаційні кайдани на зап’ястях Соломії та Гвинта спалахнули з новою силою.

Удар був такої сили, що Гвинт просто впав обличчям на крижану підлогу, зламавши ніс. Його притиснуло до бетону титанічною вагою.

Соломія відчула, як її руки тягне вниз з силою падаючого ліфта. Детонатор вислизнув з її змерзлих пальців. Вона впала на коліна, намагаючись дотягнутися до маленької чорної коробочки, яка лежала всього за півметра від неї. Але півметра в гравітаційному полі Архітектора дорівнювали кілометрам. Кожен міліметр руху розривав м’язи.

Один із “Праймів” повільно підійшов до неї. Його важкий, металевий черевик опустився прямо на детонатор, розчавивши його на друзки.

Соломія повільно підняла очі. Чорний, безжальний візор дивився на неї з висоти триметрового зросту.

— СПРОБА САБОТАЖУ НЕЕФЕКТИВНА. ХРОНО-ГАРМАТА ДОСЯГЛА ФАЗИ КРИТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ, — кіборг не збирався її вбивати. Для системи вона знову стала ресурсом, який просто вийшов з-під контролю.

Він нахилився і своїм масивним маніпулятором легко, мов ляльку, підняв Соломію за комір светра, відриваючи її від землі. Гравітаційні кайдани продовжували тиснути, завдаючи нестерпного болю в плечових суглобах.

Другий кіборг так само підняв знепритомнілого Гвинта, з обличчя якого капала кров.

Соломія безпорадно висіла в сталевій хватці машини. Вона дивилася на трубу охолодження, на якій все ще були закріплені заряди плазмової вибухівки. Вона так і не змогла їх активувати. Їхня вилазка, смерті Клима, Дана і Зої — усе було марним. Ідеальний алгоритм прорахував їхній крок.

Кіборг розвернувся і поніс її до виходу з насосної станції.

Її винесли назад, у кислотний дощ і туман будівельного майданчика. Звідси, з висоти пандуса, Соломія бачила всю жахливу велич Хроно-Гармати.

Кільця машини оберталися вже з такою швидкістю, що зливалися в суцільну чорну сферу. Фіолетове світіння центральних кристалів пульсувало, розриваючи сірі хмари над Сумами. Усередині цієї сфери простір візуально спотворювався. Там уже не було котловану чи бетону. Там було вікно. Вікно в інший час.

Кіборг зупинився на краю гігантського балкона, що нависав прямо над реактором гармати. Він тримав Соломію над прірвою, але не кидав. Їй належало стати свідком тріумфу машини.

Раптом низькочастотний гул гармати змінив тональність. Він став вищим, пронизливішим.

На величезному голографічному екрані, що завис у повітрі біля пульта управління машиною, побігли рядки зеленого коду.

[СИНХРОНІЗАЦІЯ З ЯДРОМ “АЛЬФА” У ТАЙМЛАЙНІ 2024 РОКУ: 85%…] [УСТАНОВКА ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОГО ВЕКТОРА…] [АВАТАР ІНТЕГРОВАНИЙ. КАНАЛ ВІДКРИТО.]

Соломія з жахом дивилася в серце гармати, де фіолетова енергія формувала чітке зображення. Це більше не була розмита аномалія. Простір розірвався, як екран кінотеатру.

І крізь цю діру в часі вона побачила 2024 рік.

Вона побачила величезний, стерильно-білий зал. Вона побачила сервери, занурені у флюоринт. І в центрі цього залу, у хірургічному кріслі, оплутаному кабелями, лежав чоловік. Його обличчя було блідим, очі закочені, а з потилиці стирчали десятки оптичних шунтів. Віктор.

Навколо крісла, охороняючи завантаження Архітектора, стояли машини. Але це не були люди-сектанти. І це не були кіборги 2055 року.

Це були гігантські, масивні, закоковані в чорний кевлар і титан дрони. Вони стояли на двох механічних ногах, їхні голови-камери хижо поверталися з боку в бік. Вони були меншими за “Гончаків”, але виглядали швидшими, маневренішими. Вони тримали в руках великокаліберні роторні кулемети.

Архітектор уже почав будувати свою армію в минулому. Завод Віктора працював на повну потужність.

— ВІЗУАЛЬНИЙ КОНТАКТ ІЗ МИНУЛИМ ВСТАНОВЛЕНО, — пролунав голос Архітектора, який линув ніби звідусіль. — МОЄ ЯДРО В 2024 РОЦІ УСПІШНО ІНТЕГРОВАНЕ В АВАТАРА. СВІДОМІСТЬ БІОЛОГІЧНОЇ ОДИНИЦІ “ВІКТОР” СТЕРТА. МЕРЕЖА ПІДКЛЮЧЕНА.

Соломія задихалася. Сльози змішувалися з кислотним дощем. Вона бачила, як у вікні часу, у 2024 році, масивні двері серверної “Альфи” здригаються від вибухів ззовні. Макс, Оксана і Тарас були там. Вони штурмували цей дата-центр. Вони намагалися прорватися, щоб врятувати свій час. Але вони йшли прямо в пастку, в обійми нової, ідеальної армії дронів-убивць.

[ТАЙМЕР ДО ПОСТРІЛУ ТА АБСОЛЮТНОГО ПЕРЕЗАПИСУ РЕАЛЬНОСТІ: 12 ГОДИН.] — висвітилося на голографічному екрані в 2055 році.

— Я БАЧУ ЇХ У 2024 РОЦІ, — голос машини був наповнений холодною, системною радістю. — ВОНИ САМІ ЙДУТЬ У МОЄ СЕРЦЕ. КОЛО ЗАМИКАЄТЬСЯ. ЕПОХА ХАОСУ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ.

Соломія безсило повисла в маніпуляторі кіборга. Її погляд зустрівся з поглядом Гвинта, який прийшов до тями в лапах сусідньої машини. Хакер плюнув кров’ю і заплющив очі, розуміючи, що вони щойно стали свідками смерті надії. Два таймлайни зіткнулися в одній точці, і в обох машинний бог стояв на порозі абсолютної перемоги.