1. Ритуал

—Ну не ний, Катюша, Кіра навіть свічки для тебе купила, зараз будемо робити з тебе «зірку» інтернету, обіцяю

Усміхнулася Ліна вмикаючи камеру на телефоні. До біса противне дівчисько, з червоним ірокезом та в кожанці, яку дістала з найближчого секонду за копійки.

—Ти ж хотіла бути відьмою, так гайда, поклич якогось «страшного» демона, говорила ж, що маєш зв’язок з царством мертвих.

Вона навела камеру на тремтячу Катю, котра сиділа на брудній підлозі стискаючи в руках книгу у шкіряній палітурці. Дівчина відвернулася від камери закриваючи обличчя книжкою, Ліна тільки підійшла маючи намір видерти ту книгу з її рук, як Кіра окликнула її.

—Слухай, Лін, може краще ну його? У цій церкві стеля скоро впаде нам на голову, особливо, якщо ти продовжиш так орати.

Кіра склала руки на грудях, нудно дивлячись на сцену перед собою. Церква і дійсно вже розвалювалася, вона покинута напевно ще з того часу, коли Ліни навіть у проекті не було.

—Ой, та потерпи кілька хвилин, я хочу зняти, як вона зганьбиться. До речі, де там Тім пропав?

—Хто його зна, скоріше за все шукає що можна сперти.

Ліна закотила очі й зітхнула.

—Добре, піду пошукаю його, прослідкуй за нею щоб невтекла.

Вона поклала телефон й пішла коридором. Навколо лежали уламки скла від вітражів та пляшок з під алкоголю.

—Ті-і-ім, Агов! Де ти там? Найсмішніше пропустиш!

Ліна озиралася навколо намагаючись знайти «друга» якщо його можна так назвати. Спершу це була компанія покидьків, які готові продати один одного за пляшку, або цигарку, проте старанно робили вигляд крутої банди і що ніколи в житті не підставлять друга.

Ліна заскочила на дерев’яні сходинки, одна з них підступно луснула під ногою, проте вона встигла перестрибнути на іншу не провалюючись.

—Де ж тебе черті носять. Тім!

Нерви вже здають, шукати хлопчину, котрий професійно ховався від поліції у комендантську годину, теж саме, що й шукати голку у сіні.

—Ну добре, якщо тобі не цікаво, то сиди і бухай сам. Коли провалишся витягати тебе не буду!

 Коли дівчина вже збиралася розвернутися і піти униз щоб продовжити тортури, почула мичання, яке складалося у старомодну пісню.

 Ліна нагострила вуха й пішла на звук, перед цим узявши осколок скла з підлоги. Хто його зна. Тут можуть і психи, або безхатьки сидіти.

Заглянувши у кімнату де імовірно був цвинтар, перед очами повстав лише худорлявий чоловік у прямокутних окулярах, білій сорочці з коротким рукавом і коричневих брюках під колір волосся воно розпатлано спадало на плечі, бо той сидів на підлозі збираючи осколки вітражу.

—Гей но, ти хто такий? І що тут робиш?

Чоловік повернув голову до неї з легкою посмішкою.

-А ви?

—Ти  мені тут зуби не заговорюй, в мене справи, а ось ти схожий на якогось божевільного, що хоче щоб йому на бошку звалилася стеля.

Ліна уперла руки в боки дивлячись на людину перед нею з відвертою огидою.

—Дуже радий, що ви хвилюйтеся за мене, але нажаль, або на щастя в мене все добре, проте я не впевнений про вас.

Дівчину почало дратувати таке ставлення до її «непохитного» авторитету, навіть, якщо він діяв тільки на її друзів недоумків, або випадкових жертв, наприклад, як Катя.

Вона підійшла ближче, кидаючи погляд на розбитий вітраж, котрий так старанно збирав чоловік, він якраз поставив останній шматочок скла на місце ока.

На ньому зображено створіння з золотою саркастичною маскою, позаду голови величезний німб у вигляді сонця, а довга шия закручувалася у спіралі.

Ліна мимоволі скривилася, відчуваючи ніби це зображення дивиться прямо у душу.

—Ну, просвіти мене.

Раптом її відволік голос Тіма.

—Лін? З ким ти там балакаєш?

—Невже ж пропажа знайшлась. Не твоє діло з ким я розмовляю. Дуй сюди.

Вона зітхнула й повернулася до чоловіка, але поряд вже нікого не було.

—Якого…

—О, так ти все ж сама з собою балакаєш!

Насміхався Тім тримаючи уцілілу пляшку з під спиртного.

—Тут мужик якийсь був, клянуся.

—Ага, звісно, а ще це святий дух власної персони був.

Він єхидно посміхнувся, Ліна натомість відштовхнула його так, що той врізався плечем о двері, піднімаючи пил.

—Завалися.

—Дивіться, хто в нас такий злий?

—Я говорю, завалися і котись до низу. Мало того, що тебе шукати треба, так ще й вислуховувати бредні божевільного.

Вліпивши йому підсрачник берцем для «прискорення» спустилася слідом.

  Катя тремтячими руками розставила свічки по колу. Ліна знов дістала телефон в цей раз вмикаючи зйомку відео.

—Та досить нюні розпускати, починай вже!

Гаркнула Ліна підходячи ближче. В очах вже блимали вогники не дивлячись, що слова чоловіка в’їлися під корку.

Від нього не відчувалася нічого злого, але й гарних відчутів він не визивав.

Катя ковтнула ком у горлі і почала читати, щось на не  зрозумілій мові в об’єктиві камери Ліна побачила ту ж саму золоту маску у дверному отворі по заду Каті.

Її очі на секунду розширилися і по спині пробігли мурахи. Вона відірвала очі від екрану і подивилася туди, пусто.

Дівчина тим часом тільки набирала темп, голос звучав більш розмірено, вона почала трохи похитуватися із сторони в сторону ніби впала у транс.

 Ліна повернулася до друзів, вони стояли дивлячись кудись в простір.

—Агов..? Кіра, Тім!.

Здавалося ніби її не чули.

—Слухай ти, зупинись негайно!

Катя також проігнорувала її. Ось тепер їй реально стало моторошно. Враховуючи, що через екран телефону було видно цю злорадну маску, котра підступала тільки ближче.

Стеля почала осипатися разом із підлогою.

—Слухай, якщо ти дійсно якийсь дух і я тебе образила, то пробач! Я не знала!

Крикнула Ліна у пустоту коридору.

Відштовхнувши закам’янілих «друзів» з дороги вона побігла до виходу. Занад-то пізно. Підлога вже розверзалася, свічки попадали підпалюючи дерев’яну, прогнившу підлогу.

З ями повіяло смертельною спекою, котра поглинула Ліну разом із її криками.