5. Ринок безликих і пір’я

Звичні вулиці Пекла зустріли Ліну неприємним ароматом й галасом з усіх сторін. Велика вивіска «ринок безликих» вже вицвіла, кренилася у бік погрожуючись впасти комусь на голову та зустрічала при вході на шумну вулицю де товпилися демони, кожен намагався першим забрати потрібний товар, оскільки ажіотаж був не маленьким.

  Беліал тримав Ліну за плече й прижав ближче до себе коли вони протискувалися крізь натовп.

—Не відходь від мене, загубитися тут можна по клацанню пальців. Тим паче в мене нема часу потім викупляти тебе на якомусь аукціоні.

Ліна тільки фиркнула й закотила очі, але продовжила йти поруч.

—Угх, навіщо ми тут? Сатана ж дав мені карту, що ще потрібно?

—Моє наївне дівчисько. — Він махнув рукою у її сторону й криво посміхнувся. —Як мінімум плащ з капюшоном, щоб не світити своїм миловидним людським обличчям й хоча б кинджал. Якщо прийдеться відрізати собі якусь частину тіла щоб договоритися з демоном.

 Вона нахмурилася й трохи відсторонилася.

Побачивши це, Беліал засміявся перекинувши, голову назад, це звучало не так гучно із-за натовпу.

—Не дивись на мене так, я ж жартую.

—Не смішні в вас жарти.

Буркнула Ліна відмахнулася від його руки, коли він розтріпав її волосся.

—Що я можу сказати? Звикай, ти нікуди від мене не дінешся до кінця угоди.

Щось у тоні голосу звучало не так дружелюбно, яким хотіло здаватися.

—Тож ви підете зі мною?

Запитала дівчина піднявши брову.

—Майже. Якщо я буду ходити отак хвостиком, то довго ти не протягнеш. Тому я буду спостерігати за тобою поодаль.

Навколо ходили демони самих різних розмірів і форм, проте, якщо раніше Беліал здавався Ліні над-то високим, то зараз у зрівняні з іншими вона помітила, що він не сильно й виділяється з натовпу, це просто вона замала зростом для стандартів Пекла.

Дійшовши до однієї з крамниць рука невже ж впала з її плеча й Ліна відчула трохи свободи.

  За прилавком стояв повний демон, схожий на жабу з наростами на голові і ліктях, з його пащі тхнуло гірше ніж від рідких душ.

Чоловік обперся ліктем о стійку й ширше усміхнувся.

—Гей, но, пане! Ви не проти приділити нам пару хвилин уваги?

Жаба повернулася, його гидке обличчя одразу повеселішало.

—Ах, Беліале, це ти. Давно тебе тут не бачив, як справи?

—Все добре, як завжди. Ось зайшов купити деякі речі для своєї нової підопічної…

Він нахилився до неї й прошептав.

—Як тебе там..?

—Ліна.

Відповіла дівчина в пів тона.

—Точно, Ліна! Збери їй будь ласка базові речі й два розкладних дзеркальця.

Бел кинув на стійку мішечок з кровавниками, жаба швидко забрав їх і задоволено кивнув.

—Дзеркало то навіщо?

—Це, моя крихітко, щоб я міг за тобою слідкувати і спілкуватися. Я ж не можу відпустити тебе без ніякого догляду.

—Ну як скажите…

Після цього він знов повернувся до жаби й зав’язав «дружній» діалог. Ліна натомість дістала телефон з кишені. Звісно заряду залишилося небагато, інтернету не було, але на ньому зберіглося декілька фото з часів коли вона була у світі живих.

Раптово, з натовпу вискочило маленьке і бліде створіння, вихопило телефон з її рук і скрилося також неочіковано як і з’явилося.

—А ну стій падлюка!

Беліал все одно зараз був зайнятий розмовою і не помітив коли вона зникла посеред демонів. Усього пару хвилин.

Ліна бігла розпихуючи натовп руками, створіння противно хихикало поки тікало від неї, над-то швидке і поворотливе.

Простягнувши руку вона майже схопила його, проте прямо перед нею вийшла фігура у плащі, зіткнення не запобігти, і дівчина врізалася прямо у нього.

Двоє впали зачепивши ще декілька бісів поруч. Ті лише щось гаркнули і пішли далі.

На мить, вона помітила під капюшоном людське обличчя і білокуре волосся по плечі. Хлопчина дивився на неї великими блакитними очима.

—Ви в порядку—

Ліна не дала шанс на балакання.

—Дивись куди преш.

Відштовхнувшись від нього і вставши на ноги побігла далі, нажаль створіння вже втекло.

—Бляха муха! Ну якого біса?!

Вона озиралася навколо. Ззаду почувся не крок, а ніби шелест чи плямкання, він не підійшов, фігура немов зібралася з тіней.

—Я ж наказав тобі стояти на місці і не рипатися, ідіотка!

Голос Беліала гуркотом пронісся поряд з її вухом.

—У твою дурну голову хоч колись приходило, що якщо тебе вб’ють, то ти розіб’єш всі мої плани в прах?!

Він повернув її обличчям до себе, сморід з рота демона вдарив у ніс відразу. Очі його спалахнули янтарним.

—П-пробач, я не хотіла-

Ліна сжалася, намагаючись зробити себе менше ніж є насправді.

—Не хотіла вона значить, я тобі зараз покажу.

Хватка перейшла на шию здавлюючи, але не настільки сильно щоб задушити.

—Ти не маєш права ослухатися мене! Ще одна така вихідка і я клянуся-

Беліал тяжко зітхнув намагаючись прийти до тями й рука з горла перейшла на її плече.

—Тихо. Просто… Я дуже хвилююся за тебе.  Мене дуже сильно дратує твоя поведінка.

Він нахилився так щоб опинитися на одному рівні з нею і легко посміхнувся. Намагаючись розрядити обстановку, проте очі досі залишалися холодними.

—Ну, ну. Не треба плакати. Пішли вже звідси, я все купив.

Взявши її під лікоть, випрямився і попрямував на вихід з ринку.

Ліна йшла поряд утупивши погляд у землю, не знаючи куди себе сховати, почуття провини накрило з головою.

—Вибачте… я… не буду так більше. Просто ця падлюка вкрала мій телефон.

—Він тобі все одно не знадобиться, забудь.

Відрізав він навіть не поглянувши у її бік.

   Вони вийшли з ринку, Беліал віддав їй речі й подивився у очі.

—Зараз ти підеш до Бібліотеки. Намагайся не стовкнутися з Баалом. Він не дуже небезпечний, але нитик ще той. Там буде прохід на наступне коло, зустрінемося вже там. Хай щастить.

  З цим він просто зник із під носа, ніби його тут ніколи не було.

Ліна залишилась одна, поміж міста. Вона зітхнула і подивилася у небо.

—Господи… за що мені це?

У відповідь тільки тиша, але поруч хтось кашлянув змушуючи дівчину насторожено обернутися, невпевнено схватившись за кинджал у сумці, ніби він чимось допоможе проти демона.

  За нею стояв той самий хлопчина з ринку у якого вона врізалася хвилин двадцять тому. Він був без капюшона, кучері розпалися по плечам відливаючи золотим у світі німбу. Він сором’язливо посміхався, простягаючи їй телефона що вкрав біс.

—сподіваюсь це те що треба. Бліді не дуже заморочуються з хованням речей… Я Екліп, до речі.

Ліна повільно забрала телефон з підозрою дивлячись на нього.

—Дякую, Дуже приємно, Ліна…

—Я бачив що ти була з тим чоловіком, тому побоявся підійти раніше.

—Угу. Я, це, піду, в мене час.

—Чекай, чекай.

Екліп наздогнав її, крила під плащем трохи розкрилися, а німб засвітився тьмяніше.

—Ходімо разом? Це буде набагато безпечніше ніж тобі блукати самостійно! Ти ж людина.

—Звісно пробач, але ні, в мене справ багато.

Намагалась відмовитися вона, проте хлопчина виявився настирливим.

—Я допомагати буду! Обіцяю!

—Угх, добре, добре, тільки не кричи так, якщо не хочеш щоб сюди прибіг який небудь демон.

—Дякую, ти точно не пошкодуєш!

Німб засвітився дужче і Екліп пішов слідом посміхаючись.