6. Пустир

Нерви в дівчини ніколи не були стальними, тим паче коли поряд йшов над-то балакливий янгол, привертаючи непотрібну увагу демонів до своєї персони.

  Беліал напевно вб’є її, коли дізнається кого вона волоче за собою.

—Ти можеш бути тихішим?! Мало того, що ти ореш на пів Пекла, так ще й німб твій світиться, як маячок. Типу «Гей, дивіться, обід тут!»

Екліп одразу схватився за німб стягуючи його униз.

—Пробач, Ліно, просто я так давно не розмовляв з людьми! Ну, тобто ніколи, маю на увазі з кимось розумним, з тим хто на мене не гарчить при першому ж погляді.

—Уяви, але мені зараз це і хочеться зробити щоб ти невже ж замовк хоч на трішки, ми майже дійшли до бібліотеки, якщо вірити карті…

  Ліна зупинилася розглядуючи карту, на місці де повинна стояти бібліотека був пустир, а пару кілометрів назад закінчилось місто.

—Приплили, Мені ще й дали не вірну карту.

Вона раптово зупинилася й перевела погляд на нього.

—Слухай, ти ж янгол, крила є, підлети і подивися де бібліотека.

Він трохи зам’явся й відпустив з рук німб, котрий ніби пружина повернувся на місце трохи колихаючись.

—Це гарна ідея проте не в моїх силах, розумієш, після падіння в мене вивернулися крила, а регенерація вже не працює.

Екліп розвів руками, Ліна ж тільки роздратовано зітхнула, тільки помітивши, що його крила волочилися за ним як придатки.

—Шикарно.

Дівчина пройшлася по пустирю, на землі були якісь лінії, схоже вони складалися в якийсь візерунок, але повністю подивитися можна тільки зверху.

—Скоріше за все це магічна печать чи сигіл.

—І що нам з того? Ти пропонуєш влаштувати танці з бубном щоб відкрити «таємничий портал» на наступне коло?

—Ні, ні, можна спробувати пошукати центр чи частини які виділяються.

—не кривди мені мізки, але добре, допустимо це як ти його назвав… сигіл. Ну знайдемо ми середину, жертвоприношення я робити не збираюся.

—Іноді можна активувати печаті і без кровопролиття. Достатньо лише сказати закляття, або ж.. покласти щось цінне.

—Гроші?

—Вони підійдуть тільки у колі жадібності, а це судячи з легенди, печать Баала, минулого короля Пекла, проте гадаю можна спробувати.

—В сенсі? Тобто були демони до Сатани?

—Звісно, Всевишнє створило разом з Раєм одразу і Пекло щоб у всему була рівновага. І взагалі то першим падшим був не Сатана, а… він..

—Хто він?

—Ну… молодший, Світоносець.

—Ти можеш нормально сказати, а не загадками? Я не розуміюся в цьому.

—Не можна казати його ім’я в голос. В нього вуха і очі по всьому Пеклу.

—О, Господит, добре, не важливо.

— не згадуй ім’я Господа в суєї!

—Не хвилюйся, вважаю Бог не образиться.

Екліп сторопів від такої наглості Ліни по відношенню до його Господа.

—Ти його хоч раз взагалі бачив? Чи чув?

—Взагалі ні, але-

—Ось і все. Поки власними очима не побачу, до сердця брати не буду. Сатану я побачила, а Бога ні, то все. Стулися.

Вона знизала плечима й  пішла далі. Діставшись центру, Ліна пошарила рукою у сумці і витягнула мішечок із золотом, кинула на землю декілька монет.

—Ну і що далі?

Вона вдарила ногою по монетам, ті покотилися у різні сторони, як раптом земля здригнулася. Лінії сигілу на землі засвітилися приводячи механізм до руху.

Двоє зробили пару кроків назад закриваючи обличчя від пилі, котра здійнялася коли величезна споруда висунулася із під землі.

Архітектура вражала. Височенні колони, статуї янголів та демонів красувалися на фасаді, а величезні двері оформлені фрескою яскравого дерева повного яблук.

—Вау…

Видавила з себе Ліна підіймаючи очі вслід за будівлею.

Всередині бібліотека була не менш вражаючою. Велика зала заповнена книжними шафами і ще одні великі двері, які вели до наступної зали, але Ліна знов побачила це знайоме зображення… така ж золота маска. Вже втричі вона зустрічала це зображення, спогади з церкви переслідували її. Вона точно спитає в Беліала про це пізніше, але після їхньої сутички на ринку взагалі не хотілося з ним розмовляти.

—Говорять, що цій бібліотеці понад вісімнадцяти століть, ще перші демони за правлінням Баала споруджали її…

Заговорив Екліп розглядаючи чудову архітектуру.

—Звідки ти стільки знаєш про Пекло? Ти ж янгол.

—Нас вчать історії світобудови ще з малечі.

                    Тим часом у лімбі.

Малфаель біг по коридору з усією можливою швидкістю. Сам Лорд покликав його. На правду, зазвичай такі термінові вигуки ніколи не кінчалися добром. Судячи з усього Лорд був ну дуже роздратований…

Біс забіг у тронну залу і відразу впав навколішки тукнувшись чолом у дорогий мармур підлоги.

 —Ваше Величносте, ви мене викликали? Одразу, як дізнався я прибіг сюди.

Люцифер роздратовано розсівся на троні, він тримав у руці шматок газети, його золотисте волосся, котре завжди було ідеально укладено, трохи скуйовдилося і розсипалося по плечам.

—Мене цікавить одне. ЯКОГО ЧОРТА Я ДІЗНАЮСЯ ПРО НОВИНИ У МОЄМУ КОРОЛІВСТВІ ОСТАННІМ?!

Він підвівся з трону у підбори цокали по мармуру з кожним кроком, ніби відраховуючи останні секунди життя усіх в радіусі найближчих трьох кіл Пекла.

 Диявол взяв біса за шкірку і піднявши сунув тому в обличчя обривок газети, де красувалося змазане фото Ліни і Екліпа.

—По Пеклу спокійно бродять жива людина і янгол, судячи по всьому вже декілька тижнів, а я дізнаюся це з газети!

—Я-я не знав, Ваше Величносте!

—Не знав він, це твій обов’язок слідкувати за новинами і одразу докладувати мені!

Малфаель втулив голову у плечі й сковтнув ком з горла,

—Л-лорд, розумієте, я ж говорив, що беру відпустку на деякий час і поручив свою роботу Фару…

—А….

Люцифер трохи опустив біса й пригадав щось.

—Дійсно. Пам’ятаю щось таке. Але це не виправдовує твоєї провини.

Він відшвирнув його на підлогу.

—Заберіть його і Фаро у темницю.

Наказав Диявол стражникам.

–Також підготуйте Аурона мені потрібно дістати їх, або їхні голови. Негайно!

Алфаель брикався сподіваючись вирватися з хватки стражників.

—Ваше Величносте, будь ласка, ні! Я виправлюся, обіцяю!