Загибель Аванпосту

Кайден завмер перед поворотом у сектор «C-4». У лівому оці, на мінідисплеї тактичної лінзи, бігли рядки теплового сканера. Попереду п’ятеро. Двоє на статичних постах біля гермозатвора, троє патрулюють периметр. Дистанція — тридцять метрів.

— Занадто щільно, — ледь чутно видихнув він.

Він не став виходити під вогонь. Замість цього Кайден витяг із підсумка «павука» — мініатюрний дрон-зломщик. Той безшумно приземлився на підлогу і, перебираючи лапками, юркнув у вентиляційний канал біля стіни. За п’ять секунд у навушнику пролунало сухе клацання. У дальньому кінці коридору спрацювала пожежна сигналізація. Зі стелі обрушилися каскади крижаної води, а аварійне освітлення змінилося на сліпучий червоний стробоскоп. Це був його сигнал. Кайден вилетів з-за рогу, коли найманці ще намагалися протерти визори шоломів. Він рухався у напівприсяді, використовуючи тіні від серверних шаф.

Перший патрульний навіть не встиг скинути гвинтівку. Кайден прослизнув по мокрій підлозі, йдучи під ствол зброї противника, і коротким, вивіреним рухом встромив ніж у зчленування обладунку під пахвою. Не виймаючи леза, він крутонув тіло найманця, використовуючи його як живий щит проти другого охоронця. Кулі ворога глухо застукали по броні мертвого товариша. Кайден, не дивлячись, витягнув руку з-за плеча «щита» і зробив два постріли. Точно в зазори між шоломом і нагрудником.

— Мінус два, — констатував він холодним, позбавленим емоцій голосом.

Троє, що залишилися біля дверей, заблокували затвор і активували стаціонарну турель. Важкий ствол почав розвертатися, скануючи сектор. Кайден не став випробувати удачу. Він вихопив електромагнітну гранату і пустив її по підлозі. Синє спалах на мить паралізував електроніку в радіусі п’яти метрів. Турель безпорадно завмерла, опустивши «ніс», а магнітні замки на дверях на секунду ослабли.

Цієї миті йому вистачило, щоб подолати відстань. Кайден ударив плечем у того, хто стояв ближче, збиваючи з ніг, і встромив ствол пістолета прямо в щілину між стулками дверей. Гуркіт пострілу в замкнутому просторі був подібний до удару молота. Механізм заклинило. Кайден рвонув ручку ручного розблокування, відчуваючи, як м’язи спини натягуються до межі.

Ззаду почулися крики — підкріплення вже вийшло на ярус.

— Привид у секторі! Вогонь на ураження!

Кайден прослизнув у вузьку щілину дверей у той самий момент, коли за його спиною бетонна стіна перетворилася на пил від шквального вогню. Він опинився в технічному колодязі — темному, що пахнув озоном і холодом. Він завмер, прислухаючись до звуків будівлі. Десь там, за товщею бетону, Рейн проривався до ліфтів. Кайден перевірив планшет: магнітні захвати шахти вже почали стискатися.

— Пора, Демоне… — прошепотів він, витираючи чужу кров з обличчя.

Він активував консоль управління шахтою. Тепер усе залежить від того, наскільки точно він розрахує час стрибка Рейна. Кайден ввів фінальну послідовність команд, відсікаючи переслідувачів від технічного містка силовими полями.

— Стрибай, Демоне! Стрибай просто зараз! — його голос у рації зірвався на хрип від граничної напруги.

Кайден не став чекати, поки Рейн відповість. Він відкинув порожній магазин і вгнітив новий. У цій тиші, що настала після його крику, він чув лише власне серце і гул нагнітачів повітря.

Кайден різко обернувся до заклинених дверей, крізь які щойно пройшов. З-за них долинав ритмічний стукіт важких черевиків групи захоплення. Вони скористалися термітом, щоб потрапити в приміщення. Тонка цівка сліпуче білого полум’я вже почала проїдати сталь у районі петель.

— Уперті суки, — вицідив Кайден.

Він беріг патрони на двері. Замість цього витягнув із настегенної сумки моток тонкого, майже невидимого дроту і два невеликі детонатори. Його пальці рухалися з лякаючою швидкістю, яку дає лише десятирічна звичка вбивати. Він розтягнув «сюрприз» на рівні колін прямо за порогом, закріпивши кінці за виступи арматури. Потім він зробив крок назад і подивився вгору. Над ним, у сплетінні кабелів і труб, висів розподільний вузол системи пожежогасіння. Один точний постріл у клапан — і коридор заповниться щільною, липкою піною, яка не дасть найманцям вести прицільний вогонь, коли вони увірвуться.

Кайден знову переключив увагу на шахту. На екрані його тактичного браслета пульсувала шкала — кабіна ліфта, затиснута магнітними лещатами, почала вібрувати.

— Стрибай же… — зуби Кайдена стиснулися так, що занили вилиці.

У цей момент терміт пропалив двері. Величезна сталева плита з гуркотом завалилася всередину, піднімаючи хмару пилу. Кайден не стріляв, чекаючи. Щойно перша тінь хитнулася в отворі, він натиснув на спуск у стельовий клапан. На ярус обрушився густий хімічний туман, приховуючи його, шахту і край містка. У тумані пожежної піни пролунав перший вибух — спрацювала його розтяжка. Крик болю одного з найманців обірвався так само різко, як і почався, змінившись безладною стріляниною. Кайден навіть не обернувся. Його увага була зосереджена на звуці, який мав пролунати з порожнечі шахти за його спиною.

Важкий, вібруючий гул пройшов по сталевому настилу містка. Рейн приземлився, а Кайден лише міцніше стиснув руків’я пістолета, продовжуючи контролювати задимлений коридор.

— Живий? — коротко кинув він через плече. Голос Кайдена був сухим, але пальці на спусковому гачку на мить розслабилися.

Із темряви шахти почувся надривний кашель і скрегіт черевиків по рифленому залізу.

— Не… діждешся, — видихнув Рейн. У його хрипі було стільки отрути і життя, що Кайден ледь помітно всміхнувся.

— Тоді поспішаймо. У нас залишилося мало часу.

Кайден приклав карту доступу до терміналу серверної. Лазерний промінь сканера ковзнув по його сітківці. Система, визнавши «свого», відгукнулася мелодійним сигналом, який у цьому пеклі прозвучав майже блюзнірсько. Важкі двері почали повільно розходитися, відкриваючи шлях у стерильний, залитий мертвотно-синім світлом зал. Кайден зробив крок всередину, миттєво беручи під приціл ряди мерехтливих стійок.

— Прикрий спину, — скомандував Кайден.

Він уже бачив головний термінал. Той світився в центрі залу, як вівтар. Тепер усе, що відділяло їх від свободи — це кілька хвилин тиші, яких у них майже не залишилося.

Двері серверної зімкнулися з важким, герметичним клацанням, відсікаючи шум погоні та їдкий запах пожежної піни. Всередині запанував холод. Тут, у серці «Аванпосту», повітря було пильним і наелектризованим, а нескінченні ряди процесорних стійок миготіли міріадами вогнів, немов замкнені у скло світляки.

Синє світіння моніторів лягало на обличчя Кайдена, підкреслюючи різкі лінії його вилиць. Він не поспішав. Пальці методично вводили ключі доступу, проникаючи у найглибші шари архіву «Аванпосту».

— Демоне, до дверей, — кинув він, не обертаючись. — Заблокуй ручний привід.

Кайден уже підключив свій портативний дешифратор до головного порту. Його пальці літали по сенсорній клавіатурі з такою швидкістю, що здавалися розмитими тінями. Екран спалахнув каскадом рухомих рядків. Внутрішні протоколи, звіти про переміщення, записи переговорів. Кайден завмер, коли перед очима сплив блок даних із позначкою «Особливий пріоритет». Він уважно вчитувався в рядки, і його обличчя залишалося абсолютно непроникним. У цьому погляді була лише важка, свинцева зосередженість.

У якийсь момент він прикрив очі і на секунду притис пальці до перенісся. Це не був жест відчаю, скоріше — хвилинна втома людини, яка несе на плечах занадто багато. Перед уявним поглядом на мить спалахнула Мірея — його єдина причина і його єдине виправдання.

Кайден знову подивився на екран.

— Зараз подивимося, наскільки глибоко ти зарився, — прошепотів він.

Кайден діяв як професійний м’ясник: він знаходив системні зв’язки і обрубував їх один за одним. «Протокол Привид», «Об’єкт Демон», «Ліквідація: Сектор 7» — назви папок миготіли на моніторі, зникаючи назавжди.

Коли на екрані відобразилося «Дані стерто», тієї ж миті синє світіння змінилося чорнотою. Кайден ще мить дивився на своє відображення в темному моніторі — холодне, чуже обличчя людини, яка вже все вирішила.

— Ми чисті, — Кайден обернувся до Рейна. — Тепер треба переконатися, що фізичні носії згорять к бісу.

Він підійшов до Рейна і поплескав його по плечу. Той трохи скривився від болю, що пронизав бік. За дверима пролунав перший потужний удар. Метал заскреготав під напором гідравлічного тарана. Кайден перехопив зброю зручніше.

— Ти готовий побачити, як горить цей довбаний світ, Демоне?

Рейн кивнув. Кайден рвонув за кільце на підлозі, скрегочучи металом — люк технічного скидання піддався, відкриваючи зів у сиру темряву дренажного колектора. Звідти тягнуло холодом і застояною водою, але для них це був запах свободи.

— Стрибай перший, я прикрию.

Кайден скинув пістолет, цілячись у двері, які вже вигиналися всередину під жахливим тиском тарана. Двері не витримали. Пролунав приголомшливий вереск металу, що рветься — таран пробив сталь, і в зал серверної увірвалося сліпуче світло коридорних ламп, змішане з їдким димом терміту.

— Давай же! — Кайден навіть не обернувся, всипаючи чергу в силует, що мигнув у отворі. — Я зараз!

Рейн, не витрачаючи сил на слова, зісковзнув у люк. Кайден почув важкий сплеск внизу. Тепер залишалися лічені секунди. Він випрямився, кинувши останній погляд на серверні стійки. На кожній із них весело і ритмічно підмигували червоні вогники детонаторів.

— Прощавай, «Аванпосте», — тихо вимовив він.

Кайден відступив назад, жбурнувши у дверний отвір останній осколковий заряд. Він не цілився, знаючи, що осколки зроблять свою справу. Прогримів вибух, відсікаючи коридор від серверної, і тієї ж миті Кайден стрибнув у люк, ледь встигнувши підтягнути ноги, коли зверху на двері посипалися уламки перекриттів. Він падав по бетонному жолобу, скрегочучи спорядженням по металу, і приземлився у сирій, смердючій темряві дренажного каналу.

— Відходимо! — Кайден схопив Рейна за руку, допомагаючи йому піднятися.

Вони бігли. Не озираючись, під склепіннями, де луна їхніх кроків звучала як тупіт цілої армії. Вони подолали перші сто метрів, коли повітря за їхніми спинами раптово стало щільним, як стіна.

БА-БАХ!!!

Вибух ударив по барабанних перетинках, вибиваючи з легень залишки повітря. Ударна хвиля пройшла крізь бетонні склепіння, змусивши їх втиснутися в стіну. Позаду, в шахті скидання, розквітло пекельне полум’я.

Бетонні стіни здригнулися, зверху посипалася крихта, а по трубах пройшов гул, схожий на стогін великана, що помирає. Вогонь, що вирвався з серверної, випалив кисень, і на мить у дренажному тунелі стало світло як удень. Спалах осяяв закривавлене обличчя Рейна і зосереджений профіль Кайдена.

Вони бігли по крижаній воді, поки за їхніми спинами будівля «Аванпосту» перетворювалася на похоронне багаття, пожираючи дані, папери, докази — все, що могло пов’язати їх із цим місцем.

Назовні, коли вони нарешті вирвалися крізь технічну решітку на околиці промзони, небо вже палахкотіло помаранчевим. Величезний моноліт будівлі здригався від серії внутрішніх вибухів. Чорний дим закрив ранкове сонце, а в повітрі кружляли пластівці попелу.

Кайден зупинився біля старої машини, підготовленої заздалегідь. Він важко сперся на капот, дивлячись на заграву. Рейн опустився на землю поруч, притискаючи долоню до боку, який тепер був просто суцільним вогнищем болю.

— Ми зробили це, — видихнув Рейн, дивлячись на палаючий горизонт.

Кайден нічого не відповів. Він дістав телефон, подивився на екран — сповіщень не було. Він сховав його в кишеню і сів за кермо.

— Треба йти. Скоро тут буде все місто.

Машина зірвалася з місця, уносячи їх геть. Кайден вів упевнено, його руки на кермі були спокійні, хоча серце все ще працювало на межі. Він віз Рейна в безпечне місце, виконуючи останню обіцянку цієї довгої ночі.