Розділ 1. Ранок нормальної людини

Сторінка 1

Будильник на телефоні спрацював о 7:15.

Саша міг прокинутися й без нього — організм давно звик до цього ритму. Але він все одно ставив будильник. Кожен вечір. Про всяк випадок. Бо контроль — це те, що тримає світ у цілісності.

Він лежав із заплющеними очима, прислухаючись до ранку. Згори, крізь бетон, глухо гула музика — Макс знову ввімкнув свій дабстеп. Він завжди його вмикав зранку, ніби намагався розбудити не тільки себе, а й увесь будинок. Зліва за стіною хтось ходив — Даня, здається, вже вовтузився на кухні. А знизу, від Артема, долинав звук телевізора — напевно, вчора знову заснув під ютуб, і відео грало всю ніч.

Саша розплющив очі.

Сторінка 2

Стеля була білою, чистою, без тріщин. Він сам фарбував її, коли заїхав сюди два роки тому. Тоді він ще вірив, що квартира — це місце сили. Місце, куди повертаєшся, щоб відпочити.

Він підвівся, поправив ковдру — ідеально рівно, без складок. Заправив ліжко. Поставив кросівки на полицю паралельно до стіни. Пішов у ванну.

Душ змивав залишки сну. Гаряча вода текла добре — значить, ніхто з сусідів ще не змивав. Він намилив волосся, заплющив очі, і на кілька секунд у голові запанувала тиша.

А потім згори почулося гупання.

Бах. Бах. Бах.

Сторінка 3

Саша завмер. Макс зверху вирішив почати ранок з тренування. Судячи зі звуку — стрибав на скакалці. Прямо над його головою.

Саша постояв під водою ще хвилину, дивлячись на кахель. Потім видихнув. Викрутив воду. Витерся рушником — повісив його рівно.

Він не дозволить зіпсувати собі ранок.

На роботу Саша їхав у метро. Годинник показував 8:40. Він стояв біля дверей вагона, тримаючись за поручень, і дивився в телефон.

Слава в LinkedIn. Листи. Завдання в джирі. Чат компанії — там уже традиційно жваво: хтось скинув мем, хтось питав про зустріч.

Сторінка 4

Саша працював у компанії, про яку писав DOU. Вони робили щось із штучним інтелектом для реклами. Кожен другий знайомий айтішник питав: “Слухай, а як туди потрапити?”. Саша скромно відповідав: “Та просто пощастило”. Але всередині знав: не пощастило. Він заслужив. Він працював. Він контролював.

Офіс зустрів його запахом свіжозмеленої кави й тихим гулом кондиціонерів. Опенспейс ще був напівпорожнім. Саша сів на своє місце біля вікна, ввімкнув монітор, поставив чашку з логотипом компанії на стіл.

Поруч сидів Руслан — його тімлід. Руслан уже був на місці, дивився в монітор і жував сендвіч.

Сторінка 5

— О, Сашко, здоров, — кинув він, не відриваючись від екрана. — Бачив твого мрджеста? Там Влад написав коментар, щоб ти переписав функцію. Каже, надто складно.

Саша відчув, як у грудях щось кольнуло.

— Перепишу, — сказав він рівно.

Він відкрив код. Подивився на коментар Влада. Той написав: “тут можна простіше, навіщо так ускладнювати?”.

Бо так правильніше, подумав Саша. Бо так працює швидше. Бо я знаю, що роблю.

Але він нічого не написав у відповідь. Просто почав переписувати.

Сторінка 6

Десь о першій дня, коли він пив каву біля кулера, до нього підійшла Наталя з продажів. Усміхнулася, поправила волосся.

— Саш, слухай, у тебе є хвилинка? Ми там з клієнтом спілкувалися, він питав, чи можна якусь кастомізацію зробити…

Він дивився на неї і думав: ти гарна, ти приємна, але чому ти відволікаєш мене?

— Так, звісно, — посміхнувся він у відповідь. — Розказуй.

Він умів слухати. Він умів бути приємним.

Додому Саша повертався о дев’ятій вечора.

Метро, перехід, ліфт. У ліфті пахло цигарками. На стіні хтось написав маркером “слава україні”. Саша відвернувся.

Сторінка 7

Він зайшов у квартиру, замкнув двері на два оберти. Рюкзак — акуратно на стілець. Куртка — на вішак. Взуття — на полицю.

Він увімкнув комп’ютер, щоб перевірити пошту, і тут почулося.

Згори — кроки Макса. Він ходив з кімнати в кімнату. Важко, невгамовно. І зліва — музика. Даня ввімкнув якийсь український реп, баси глухо били в стіну. А знизу, від Артема, долинали вибухи — він, здається, грав у шутер, і звук був викручений на максимум.

Саша постояв посеред кімнати, дивлячись у стелю. Потім підійшов до шафи, дістав навушники з шумозаглушенням. Одягнув. Увімкнув нудний ембієнт.

Сторінка 8

Сів за стіл.

Звуки зникли. Або він їх більше не чув.

Він просидів за комп’ютером до першої ночі. Потім ліг у ліжко, зняв навушники — і звуки повернулися.

Згори ходив Макс. Зліва грав реп. Знизу Артем когось вбивав у своїй грі.

Саша лежав і дивився в стелю. Стеля була білою, чистою, без тріщин.

А навколо нього жив будинок.

Він заплющив очі. Порахував до ста. Потім до двохсот.

Сторінка 9

О 3:15 ночі він устав, дістав телефон і відкрив нотатки.

Він написав:

Макс (згори) — кроки, 01:30 — 03:15

Даня (зліва) — музика, 23:00 — 03:00

Артем (знизу) — ігри, 22:00 — 0

3:00

Подивився на екран. Потім дописав унизу:

Треба купити нові беруші.

І тільки після цього зміг заснути.