Розділ 2. Межі

Сторінка 10

Тиждень потому Саша прокинувся о 4:30 ранку і зрозумів, що не спав узагалі.

Він лежав і дивився в стелю, прислухаючись. Було тихо. Макс згори не ходив — напевно, десь гуляв усю ніч. Даня зліва не вмикав музику. Артем знизу не стріляв у свої ігри.

Тиша.

Саша мав би радіти. Але він чомусь відчував тривогу. Ніби тиша — це теж загроза. Ніби вони зачаїлися. Чекають.

Він полежав ще трохи, потім устав. Вирішив зробити каву. На кухні він подивився у вікно — сіре небо, сірі будинки, сірі люди йдуть на роботу.

Він допив каву, помив чашку, поставив її на сушку догори дном. Ідеально рівно.

Сторінка 11

На роботі все було, як завжди. Руслан сидів за своїм столом, жував сендвіч. Наталя з продажів сміялася біля кулера. Влад знову написав коментар до його коду: “а тут можна було зробити простіше”.

Саша видихнув. Переписав. Відправив.

У перерві він вийшов покурити на балкон. Він не курив, але стояв поруч із курцями, тому що там можна було ні з ким не розмовляти, просто дивитися в телефон.

І тут зателефонувала мама.

Він довго дивився на екран. Потім прийняв виклик.

— Сашунь, привіт! Як ти? Чому не дзвониш? — голос у трубці був турботливим, але Саша раптом відчув роздратування.

— Привіт, мам. Все добре. Роботи багато.

— Ти їси хоч? Ти схуд напевно. Я тобі передачу зібрала, коли приїдеш?

— Не знаю, мам. Потім вирішу.

— А з дівчиною як? Познайомився з кимось?

— Мам, я на роботі. Давай потім.

Він скинув дзвінок і подивився на екран. 3 хвилини 24 секунди. Замало, щоб вважатися хорошим сином. Забагато, щоб не дратуватися.

Сторінка 12

Того вечора Саша повернувся додому раніше — о сьомій.

Він зайшов у під’їзд і побачив, що біля ліфта стояв Макс. Саша впізнав його одразу — хоча ніколи не розмовляв, але чув його кроки над головою сотні годин.

Макс був високим, худорлявим, у спортивних штанях і з навушниками на шиї. Він теліпав ключами на пальці й дивився в телефон.

Вони зайшли в ліфт разом. Макс натиснув 7, Саша — 6.

Ліфт поїхав.

Тиша.

Саша відчував, як напруга заповнює простір кабіни. Він дивився в двері ліфта, Макс дивився в телефон. Ніхто не сказав ні слова.

На 6-му поверсі Саша вийшов. Двері зачинилися, ліфт поїхав вище.

І тільки вдома, зачинивши двері на два оберти, Саша зрозумів: він ненавидить Макса. Не за щось конкретне. Просто за те, що він є. За те, що він ходить. За те, що він дихає над головою.

Сторінка 13

О 8 вечора почалося.

Макс згори ввімкнув музику. Не голосно, але так, що баси просочувалися крізь бетон. Саша сидів за комп’ютером і чув кожен удар.

Бум. Бум. Бум.

Він одягнув навушники. Увімкнув білий шум. Не допомогло — баси проникали крізь усе.

Тоді він устав, підійшов до стелі й постукав шваброю.

Тук-тук-тук.

Музика стихла на секунду. А потім заграла голосніше.

Саша постояв, тримаючи швабру. Потім поклав її на місце. Сів за стіл. Відкрив нотатки.

Макс — музика, 20:00. Ігнорує прохання.

Сторінка 14

О 10 вечора він почув, як хтось заходив у під’їзд. Двері грюкнули, потім кроки на сходах. Хтось піднімався пішки — і співав.

— Ла-ла-ла-ла-ла…

Саша припав до вічка. По сходах піднімався Даня. Він був напідпитку, хитався, тримався за поручень і співав якусь пісню, яку Саша не впізнавав.

Даня зупинився біля сусідніх дверей. Довго колупався ключем у замку, лаявся, потім зайшов.

І за хвилину зліва залунала музика.

Той самий реп. Ті самі баси.

Саша стояв посеред кімнати і слухав, як стіна ледь помітно вібрує.

Він відкрив чат будинку. Написав:

Добрий вечір. Сусіди з 5-го, можна тихіше? Дуже гучно.

Хвилина мовчання. Потім відповідь від Дані:

Братан, сорі, зараз зроблю тихіше

І музика справді стала тихішою.

Саша відчув дивне полегшення. Він попросив — і його почули. Можна ж нормально, коли по-людськи.

Але за п’ять хвилин музика заграла знову. Так само голосно.

Сторінка 15

Саша вийшов у коридор. Підійшов до дверей Дані. Постояв, піднявши руку.

Постукав.

Тиша. Тільки музика з-за дверей.

Він постукав голосніше.

Двері відчинилися. Даня стояв на порозі — розпатланий, очі червоні, пахло перегаром.

— Чо треба? — буркнув він.

— Музика. Дуже голосно. Я просив зробити тихіше.

Даня скривився:

— Братан, ну 10 вечора, рано ще. Розслабся.

— Я працюю з дому. Мені треба тиша.

Даня фиркнув, махнув рукою:

— Та йди ти в дупу зі своєю роботою.

І зачинив двері.

Саша стояв у коридорі. За дверима заграло ще голосніше.

Він повернувся до себе. Сів за стіл. Відкрив нотатки.

Даня — музика, 22:30. Послав мене. Неадекватний.

Він дописав унизу:

Поговорити особисто — марно.

Сторінка 16

О 12 ночі Саша ліг у ліжко.

Він лежав і дивився в стелю. Макс згори більше не вмикав музику, але ходив. Туп-туп-туп. Даня зліва врубав реп на всю — мабуть, до нього прийшли друзі, бо чулися голоси, сміх, брязкання пляшок.

А знизу, від Артема, долинали знайомі вибухи — він грав у свій шутер. І кричав у гарнітуру:

— ТА ДЕ ВИ ВСІ, БЛЯХА? ГО НА МІД, ГО НА МІД!

Саша лежав і вважав.

Кроки Макса. Біт Дані. Вибухи Артема.

Він заплющив очі. Розплющив. Знову заплющив.

О 3:45 він підвівся, узяв телефон і відкрив нотатки.

Макс — кроки, 00:00 — 03:45

Даня — музика/вечірка, 22:30 — 03:45

Артем — ігри/крики, 23:00 — 03:45

Він подивився на екран. Потім написав унизу:

Завтра буду писати заяву дільничному.

І ліг. Але не заснув.

Сторінка 17

На ранок Саша не пішов на роботу.

Він написав Руслану, що погано почувається, і ліг знову. Сон прийшов тільки під ранок — важкий, тривожний, повний звуків.

Прокинувся о 2 годині дня.

У квартирі було тихо. Макс, здається, пішов на роботу. Даня спав після вечірки. Артем мовчав.

Саша зварив каву, сів за комп’ютер. Відкрив Google, знайшов адресу відділку поліції і номер дільничного.

Надрукував заяву.

Я, Саша, проживаю за адресою…, скаржуся на сусідів, які систематично порушують тишу…

Він перечитав. Стер.

Написав нову.

Прошу вжити заходів до громадян, які мешкають згори, зліва та знизу від мене…

Знову стер.

Він сидів і дивився на порожній екран.

Що він напише? Що Макс ходить? Що Даня вмикає музику? Що Артем грає в ігри?

Це не злочин. Це просто життя.

Він закрив документ.

Сторінка 18

Увечері Саша виніс сміття.

Коли повертався, у дверях під’їзду зіткнувся з Артемом. Той виходив на вулицю з пачкою цигарок.

Вони зустрілися очима. Артем кивнув:

— Здоров, сусіде.

Саша кивнув у відповідь. Хотів пройти повз, але Артем зупинив його:

— Слухай, а в тебе інтернет норм? Бо в мене щось лагає постійно, може, провайдер гівно.

Саша подивився на нього. Звичайний хлопець. Років 25, як і він. Футболка з принтом, джинси, кеди. Нічого особливого.

— Норм, — відповів Саша. — Усе літає.

— А ти в які ігри січеш? Може, пограємо якось?

Саша згадав, як учора вночі Артем кричав у гарнітуру.

— Я не граю, — сказав він. — Мені тиша потрібна.

Артем знизав плечима:

— Ну, бувай.

І пішов.

Саша зайшов у під’їзд, піднявся на свій поверх, зачинив двері на два оберти.

Відкрив нотатки.

Артем — розмовляв зі мною. Здавався нормальним. Але вночі він — монстр.

Він подивився на список.

Макс. Даня. Артем.

Троє. Три джерела шуму. Три вороги.

Але сьогодні вони мовчали. Наче відчували, що він на межі.

Саша ліг у ліжко о 12 ночі. Він лежав і чекав.

Але було тихо.

Дуже тихо.

Він не міг заснути до 4 ранку. Бо тиша була гучнішою за будь-який шум.

Сторінка 19

Минуло два тижні.

Саша перестав рахувати дні. Він жив у ритмі будинку: прокидався від кроків Макса, працював під музику Дані, засинав під вибухи з квартири Артема.

Він схуд. Під очима залягли темні кола. На роботі Руслан двічі питав, чи все гаразд. Саша відповідав, що все добре.

Він навчився спати вдень — по годині, між 2 і 3, коли в будинку наставала дивна тиша. Вночі він просто лежав і слухав.

Його нотатки розросталися.

Макс — кроки. Щоночі. Ходить по колу. Скільки кімнат у нього? Чому він не може стояти на місці?

Даня — музика. Жанри: реп, поп, іноді щось дивне. Гучність: 8/10. Час: найчастіше після 22:00.

Артем — ігри. Розпізнав гру: CS:GO, іноді щось нове. Крики: постійно. Друзі: мабуть, є, бо чути чужі голоси.

Саша знав про них усе. А вони про нього — нічого.

Сторінка 20

В один із вечорів Саша вирішив діяти.

Він не міг більше терпіти. Він напише скаргу. Справжню. Офіційну.

Він сів за комп’ютер, відкрив сайт поліції, знайшов форму звернення. Почав писати:

Я, Саша, 1998 р.н., проживаю за адресою… звертаюся зі скаргою на систематичне порушення тиші мешканцями будинку…

Він писав довго, детально. Вказував дати, час, тривалість. Описував кожен звук, кожне порушення.

20 жовтня — Макс, кроки з 23:00 до 04:30.

21 жовтня — Даня, музика з 22:00 до 03:00.

22 жовтня — Артем, ігри та крики з 21:00 до 05:00.

23 жовтня — Макс, стрибав на скакалці о 08:00 ранку.

І так далі. Сторінка, дві, три.

Наприкінці він написав: Прошу вжити заходів.

Натиснув “Відправити”.

І відчув полегшення. Нарешті. Тепер вони отримають.