Перша любов

Я — студентка коледжу, відмінниця, «зразкова дівчинка» зі зразкової сім’ї, співачка й танцюристка. Принаймні так кажуть інші. Але все це тьмяніє на фоні мого вибору хлопців… точніше, одного конкретного. Обійдемося без імен, просто — А. Моє перше кохання. Мені так хотілося б, щоб воно було останнім, та навряд чи це можливо. Він любить швидкість, а я — його; він любить свободу і свій егоїзм, а я — його і свою гордість.

Ми познайомилися ще в школі. Різниця у два роки ніколи не заважала нашій пристрасті, яка водночас ранила й опікала. Ми мали спільне «хобі»: по черзі завдавати болю одне одному. Та кожного разу доля знову зводила нас разом.

Усі навколо казали, що ми не підходимо одне одному. І, скоріше за все, вони мали рацію. Кажуть, коли закоханим протистоїть світ, їхня любов міцнішає. Я ж вважаю інакше: не може існувати те, що постійно нищать. Наші стосунки ламали мою віру в любов і довіру до чоловіків. Врешті-решт зламалися й вони самі, залишивши мені на згадку лише каблучку та опік на пальці.

Саме після розставання з А. я почала шукати усамітнення біля болота. Це було моє «таємне місце». Та відтоді, як я повернулася звідти після зустрічі з Ним, мені сняться кошмари. Той чоловік приходить щоночі. Через ці сни я втратила спокій і більше не ходжу до болота. Тепер воно мене лякає, і я не можу пояснити — чому.