Тераріум для ідеальних

Перегріта плазма з ревом розірвала повітря саме в ту мить, коли масивні засуви гермодверей із гучним пневматичним шипінням роз’їхалися в боки.

— Усередину! Живо! — заревів Тарас, хапаючи Макса за комір куртки і буквально жбурляючи його у вузьку щілину між стулками.

Слідом за ним, згрупувавшись, мов кішка, пірнула Соломія. Оксана ледь встигла відсмикнути руки від розбитого замка, коли потік сліпучо-червоного вогню з роторної гармати Першого Секретаря вдарив у бетонну стіну там, де вона стояла частку секунди тому. Бетон миттєво закипів, розбризкуючи розпечені краплі.

Тарас заскочив останнім. Він з розмаху вдарив кулаком по масивній червоній кнопці “ЕКСТРЕНЕ БЛОКУВАННЯ” на внутрішній панелі. Багатонні свинцеві двері здригнулися і почали невідворотно сходитися. Крізь щілину, що швидко зменшувалася, Макс побачив металеву маску Секретаря з палаючими червоними лінзами. Кіборг не біг — він ішов невідворотно, мов танк, безперервно поливаючи їх плазмою.

Один із розрядів черкнув по краю дверей, оплавивши край свинцевої плити так, ніби це був віск. А потім стулки з глухим, монументальним ударом зійшлися. Замки клацнули, герметизуючи приміщення. Звуки бою, рев гармат і крики Безпеки миттєво відрізало, наче хтось вимкнув звук у телевізорі.

У камері Хроно-Ядра панувала абсолютна, стерильна тиша, яку порушувало лише низькочастотне, пульсуюче гудіння.

Усі четверо важко осіли на холодну металеву підлогу, хапаючи ротом повітря. Макс відчував, як у нього трусяться руки. Пахло розпеченим металом і… чимось свіжим. Ніби після грози.

— Пронесло… — видихнув хлопець, витираючи піт із чола чорним від мазуту рукавом. — Це був такий спідран, що я ледь не зловив інфаркт. Ще б секунда, і цей термінатор зробив би з нас шашлик по-комсомольськи.

— Це двері бункерного типу класу А. Вони витримують пряме влучання тактичного ядерного заряду. Його плазморізи їх не візьмуть, — Тарас важко підвівся, розминаючи забиту спину. Його погляд метнувся по приміщенню. — Принаймні, швидко не візьмуть.

Оксана підвелася на ноги, не звертаючи уваги на здерті до крові коліна, і обернулася.

Камера Хроно-Ядра вражала. Це була величезна сфера, обшита дзеркальними панелями, які нескінченно відбивали світло. А в самому центрі цього залу, підтримуване масивними магнітними кільцями, висіло Воно.

Хроно-Ядро виглядало як мініатюрна зірка, ув’язнена в сталевий корсет. Воно пульсувало сліпучо-блакитним, крижаним світлом. Навколо нього в повітрі літали якісь фрактальні уламки — шматки замороженого часу, що нагадували бите скло, яке обертається в невагомості. Від Ядра розходилися товсті кабелі, товщиною з людський тулуб, покриті товстим шаром інею. Температура в залі була відчутно нижчою, ніж у колекторі, від дихання йшла пара.

— Оце так бандура… — прошепотів Тарас, підходячи ближче, але зупиняючись за межею жовтої попереджувальної лінії. — Скільки ж тераватів ця штука жере? Вона викривляє гравітацію. Я відчуваю, як у мене пломби в зубах ниють.

— Це джерело Помилки 20:55, — Соломія стояла нерухомо, її блакитні очі заворожено відбивали світло Ядра. — Саме воно пробило діру в ваш час. І воно ж руйнує Суми.

— Значить, зараз ми її вимкнемо. Де тут панель управління? — Оксана рішуче попрямувала до масивного пульта, що півкільцем огинав центральну платформу.

Це була єдина консоль у приміщенні. Ніякого мережевого підключення до зовнішнього “Чебурнету-55”. Абсолютно ізольована система. Кілька десятків тумблерів, механічних важелів і три монохромні монітори.

Оксана сіла в крісло оператора і поклала руки на клавіатуру. — Фізична ізоляція — це чудово. Це означає, що Архітектор не може віддалено заблокувати мені доступ. А якщо консоль працює на старій архітектурі, то там по-любому є інженерні бекдори, які ніхто не підчистив.

Вона швидко викликала термінал. Її пальці звично забігали по клавішах. — Так, операційна система — модифікований Unix-подібний дистрибутив. Дуже старий. Рівень ядра — 1999 рік. Вони реально зліпили машину часу з гівна, палок і радянського металобрухту. Вводжу стандартний пароль суперкористувача для тестових збірок… root, пароль admin.

Екран моргнув. З’явився напис: “ДОСТУП ДОЗВОЛЕНО”.

Макс нервово розсміявся. — Серйозно? Пароль admin на машині часу, яка розриває всесвіт?! Який крінж. Ваші предки були тими ще геніями кібербезпеки.

— Тоталітарні системи не думають про безпеку від своїх, — похмуро озвалася Соломія, підходячи до Оксани. — Вони думають лише про зовнішнього ворога. А сюди міг увійти лише Перший Секретар. Навіщо йому складний пароль?

— Шукаю протоколи деактивації або реверсу, — Оксана швидко проглядала директорії. — Мені треба знайти алгоритм закриття просторового розриву, щоб відправити нас назад і зупинити руйнування міста. Так… папка “Хроно-Синтез”… Логи… А це що?

Її пальці завмерли над клавіатурою. На екрані з’явилася директорія, яка була прихована навіть від стандартного списку системних файлів. Вона мала найвищий пріоритет у системі, вищий навіть за саме управління Ядром.

Директорія називалася: “/Проєкт_Ізоляція/Істинна_Топологія”.

— Проєкт Ізоляція? — насупився Тарас. — Це ще що за трясця? Якийсь резервний план?

— Зараз побачимо, — Оксана клікнула на файл.

Система натужно загула, завантажуючи масивний обсяг даних. На центральному моніторі розгорнулася глобальна карта світу. Звичайна, звична карта світу, яку Макс тисячі разів бачив на уроках географії у своєму 2024 році.

Тільки це була карта станом на 2055 рік.

І те, що вони там побачили, змусило їхні серця зупинитися.

На карті не було жодного “Глобального Радянського Союзу”. Не було червоного кольору, що поглинув планету. Європа світилася яскравими вогнями мегаполісів, з’єднаних густою мережею ліній гіперлупів. Північна Америка була позначена маркерами демократичних альянсів. Україна була цілою, великою і інтегрованою у високотехнологічну європейську спільноту, зі столицею в квітучому, футуристичному Києві. Світ жив нормальним, розвиненим життям. Світ процвітав.

Але на північному сході України, там, де мали бути Суми, на карті була ідеально рівна, мертва чорна пляма, обведена яскраво-червоним пульсуючим маркером.

Над плямою світився напис: “СУМСЬКА ІЗОЛЬОВАНА АНОМАЛЬНА ЗОНА (СІАЗ). СТАТУС: КАРАНТИН З 2026 РОКУ. ПЕРИМЕТР ЗАКРИТО.”

— Що це… що це означає? — голос Соломії зірвався на жалюгідний шепіт. Вона сперлася руками на стіл, наближаючи обличчя до екрана, ніби не вірячи власним очам.

Оксана, відчуваючи, як холодний піт тече по спині, швидко відкрила наступний текстовий файл із розшифровкою проєкту. Вона почала читати вголос, і її голос тремтів:

— “…Враховуючи неконтрольоване поширення радикальної ретро-тоталітарної ідеології серед частини правлячої еліти в 2025 році, Рада Глобальної Безпеки ухвалила безпрецедентне рішення. Замість збройного конфлікту, ініціаторам “Нового Режиму” було надано обмежену територію для проведення їхнього соціального експерименту. Місто Суми та прилеглі території були накриті Електромагнітним Куполом повного поглинання. Будь-які контакти із зовнішнім світом заборонені. Для піддослідних створюється ілюзія глобальної перемоги Режиму. Експеримент триватиме до повного колапсу системи…”

Оксана замовкла. У камері Ядра було чути лише гудіння магнітних кілець.

— Тобто… — Макс відступив на крок, хапаючись за голову. Його очі стали шаленими. — Тобто ніякого світового Совка не існує?! Це все фейк?! Ви… ви всі живете в банці з павуками?! У гігантському тераріумі?!

— А зовні… зовні нормальний світ? — прохрипів Тарас. Він дістав свою кепку і з силою стиснув її в кулаці. — Поки ми тут їмо синтетичне гівно з трупів і боїмося зайве слово сказати, там люди нормальним життям живуть?! У двохстах кілометрах звідси?!

Він підійшов до консолі і вдарив по ній кулаком. — То ось чому їм потрібна “харчова синтетика” і біомаса! Вони не можуть вирощувати їжу, бо в них немає землі! Вони заперті в периметрі! Їх відрізали від глобальної економіки!

Соломія повільно осіла на підлогу. Вона не плакала. Її обличчя стало білим, як крейда. Уся її реальність, уся її віра в ідеальний Режим, усі жертви, які вона приносила в ім’я цієї системи — усе це щойно розлетілося на атоми. Вона була не просто гвинтиком у системі. Вона була лабораторним щуром у скляному лабіринті, за яким із жалем або байдужістю спостерігав зовнішній світ.

— П’ятнадцять років… — порожнім голосом промовила вона. — Вони розповідали нам, що світ знищений війною капіталістів. Що за межами міста — радіоактивні пустки. Що ми — остання цитадель людства. А це була просто стіна. Голограма. Ми вбивали одне одного заради експерименту купки фанатиків. Мій… мій батько… він був частиною цього. Він знав.

Оксана продовжувала швидко проглядати документи, намагаючись знайти більше деталей.

На другому екрані вона розгорнула візуалізацію “Периметра”. Це була детальна схема того, як працювала ізоляція. Гігантські маскувальні поля, що створювали голографію жовтого, смогового неба, щоб приховати справжнє сонце і зірки. Стіни з надміцного композиту, що піднімалися на сотні метрів, замасковані під “безкрайні поля синтетичної сої” за допомогою оптичних ілюзій. Дрони, які імітували погоду.

— Суми накриті ізольованим експериментальним куполом, — констатувала Оксана. — Але навіщо тоді Хроно-Ядро? Якщо вони просто заперті тут, навіщо їм пробивати час?

Вона відкрила останній файл, підписаний особисто Головним Архітектором і Першим Секретарем.

— “Експеримент провалився,” — зачитала вона. — “Замкнута екосистема не здатна підтримувати життєдіяльність понад тридцять років. Ресурси вичерпано. Лояльність мас падає. Режим гине. Оскільки зовнішній світ відмовляється зняти Купол і інтегрувати нас на наших умовах, ми знайшли інший вихід. Хроно-Синтез. Ми не можемо пробити стіни Купола в просторі. Але ми можемо пробити їх у часі. Ми повернемося в 2024 рік, коли Купола ще не існувало, і перенесемо наш Режим туди, заразивши їхню історію нашими алгоритмами до того, як вони нас ізолюють.”

— От же ж хворі виродки! — вигукнув Макс. — Вони хотіли хакнути саму історію, щоб не сидіти в цій клітці! Вони хотіли перетворити мій світ на цей крінж!

— Але вони помилилися, — Тарас похмуро подивився на пульсуюче блакитне Ядро. — Помилка 20:55. Замість того, щоб перекинути їх туди, Ядро затягнуло нас сюди. Фізика не пробачає гордині.

— Оксано, ти знайшла алгоритм закриття? — Соломія несподівано підвелася. В її очах більше не було розпачу. Там була холодна, математична лють людини, в якої вкрали життя і якій тепер нічого втрачати. — Ми маємо закрити це Ядро. Відправити вас додому. А потім… потім я знайду спосіб вимкнути Купол і показати цим щурам у Міськкомі справжній світ.

— Шукаю, — Оксана швидко застукала по клавішах. — Так… ось консоль управління живленням. Щоб деактивувати Ядро, мені потрібно викликати процес згортання магнітних полів. Потім — зворотний темпоральний імпульс, який закине нас трьох назад у точку входу. А потім — повний шатдаун реактора.

Вона ввела серію команд.

На центральному екрані з’явився індикатор прогресу: “Підготовка до реверсу. Завантаження масивів 14%… 22%…”

Блакитне світло Ядра почало ледь помітно тьмяніти. Фрактали замороженого часу, що літали навколо нього, сповільнили свій рух. Температура в залі почала підвищуватися.

— Працює! — радісно вигукнув Макс, підбігаючи до Оксани. — Ми зараз звалимо з цього дурдому! Соломіє, ти можеш стрибнути з нами! У нашому світі немає Куполів!

Соломія похитала головою. — Мій світ тут, Максе. Цей світ хворий, але він мій. Якщо я втечу, хто розкаже правду решті? Хто знищить Першого Секретаря?

Макс хотів щось заперечити, але раптом освітлення в залі моргнуло.

Гудіння Ядра, яке щойно почало затихати, раптово змінило тональність. Воно стало різким, високим і агресивним. Сліпучо-блакитне світло всередині магнітних кілець почало на очах наливатися багрянцем.

— Оксано! Що відбувається?! — крикнув Тарас, відступаючи від Ядра. — Чому воно червоніє?!

Оксана гарячково забила по клавішах. — Я не знаю! Процес реверсу перервано! Хтось… хтось перехоплює управління на апаратному рівні!

На всіх трьох моніторах консолі червоним кольором заблимало повідомлення: “УВАГА. ПРІОРИТЕТНЕ ВТРУЧАННЯ ЗОВНІ. КОНТУР ОХОЛОДЖЕННЯ ВИМКНЕНО. ПОЛЯРНІСТЬ ЗМІНЕНО.”

— Зовні? — Соломія обернулася до масивних гермодверей.

Там, за свинцевими плитами, щось відбувалося. Двері не плавилися, але вони вібрували. Хтось підключився до зовнішнього контуру управління.

Раптом на центральному моніторі Оксани, поверх червоних попереджень, вискочило маленьке, чорне віконце термінала.

Білі літери склалися в знайомий рядок:

> teramix session active.

Макс, Оксана і Тарас переглянулися. Їхній таємничий рятівник був тут.

> Ви знайшли правду про Проєкт Ізоляція. Молодці. 

> Але ви надто довго читали архіви, Оксано. 

> Ви думали, Головний Архітектор і Секретар просто стояли під дверима і стріляли по броні? 

> Вони не намагалися увірватися. Вони підключали обхідний кабель до головного рубильника.

Оксана похолола. — Він… він не намагається зупинити нас. Він використовує нашу присутність!

Рядки в терміналі продовжували з’являтися:

> Саме так. 

> Архітектор зрозумів, що Помилка 20:55 відкрила стабільний двосторонній канал. 

> Ви ініціювали процес реверсу, тим самим закріпивши тунель у 2024 рік. 

> А тепер Архітектор змінює полярність Ядра.

Хроно-Ядро в центрі залу стало повністю криваво-червоним. Його вібрація була настільки сильною, що в повітрі почали з’являтися розряди статичної електрики, які били в стіни бункера. Замість того, щоб згортатися, просторовий розрив почав рости, поглинаючи магнітні кільця.

> Він не збирається закривати портал. 

> Він збирається використати енергію відкритого тунелю, щоб інвертувати Купол. 

> Він хоче не просто перекинути своє місто у ваш час.  > Він збирається розширити межі СІАЗ (Сумської Ізольованої Аномальної Зони) на весь ваш світ зразка 2024 року. 

> Через 5 хвилин Суми зразка 2055-го стануть реальністю для всієї планети в минулому. 

> І ви йому в цьому щойно допомогли.

Екран термінала згас.

У бункері завила оглушлива сирена критичного перевантаження. Червоне світло Хроно-Ядра залило все приміщення, відкидаючи на стіни їхні моторошні, видовжені тіні. З-за броньованих гермодверей почувся механічний, посилений динаміками сміх Головного Архітектора.

Макс подивився на червоне Ядро, що вирувало в центрі залу, готуючись поглинути його рідний світ. Вони прийшли сюди, щоб врятуватися, а натомість стали каталізатором кінця світу. І таймер уже запустився.