3. Всевидячий

Тьма коридору не давала розгледіти щось попереду, було видно тільки контур фігури чоловіка. Ліна вже тисячу раз прокляла себе за те, що погодилася піти разом із ним. Ще з дитинства батьки привчали до того, що не потрібно уходити з незнайомцями.

—Розслабся, я можу чути як ти матюкаєшся у голові. Дуже непристойно для такої молодої дівчини.
Ця бісяча посмішка здається ніколи не сходила з обличчя чоловіка.

—Небагато хто буде спокійним пішовши з тим, чиє ім’я навіть не знає.

—Ах, моя провина, сонечко, мене звати Беліал

—Бе..ліал?
З трудом промовила вона

—Тобто ви не грішник?

Чоловік ніби здивовано підняв густі брови

—Де ти бачила грішників окрім зони катувань?

Раптово, повз них в темряві дуже швидко пройшов силует, уловивши рух Беліал одразу вигукнув махаючи рукою.

—Сатано, друже мій!

Фігура миттєво обернулася, сім помаранчевих очей звернулися прямо на них. Ліна зробила крок назад, серце забилося частіше, а руки тремтіли. Хриплий голос рокотом роздався по коридору.

—Знову ти.. — Факели на стінах несподівано загорілися, перед очами представ чоловік з мордою козла у чорній рясі, окуляри набридливо сповзали з морди, очі прикриті, при світлі вони здавалися мутними і вся фігура загалом вже не була такою страшною, опущені плечі, ростом не сильно вище за саму Ліну. — Що потрібно? Здається я говорив що зайня-

Сатана зупинився коли побачив дівчину, повисла не приємна пауза із-за якої секунди здавалися хвилинами.

—Це ще хто така? Якого біса ти привів сюди дитину? Тим паче вона…

Він наклонився ближче й принюхався, дівчина відшатнулася назад, не знаючи у які з очей дивитися.

—Людина…

—Не гарячкуй.

Беліал став перед Ліною, заставивши козла випрямитись.

—Вона тут щоб допомогти нам.

—З чим? Я побоюся спитати, їй на вигляд років 15.

—Голубчику, не дури. Забрати діамант звісно же!

—Ти ж зараз шуткуєш-

Відчуття того, як Беліал придавив його копито каблуком лофера, змусило Сатану одразу заткнутися, після чого вирішив перефразувати.

—Тоді що від мене потрібно?

Він переклав стос документів під пахву, тримаючи їх одною рукою.

Беліал ж хитро прижмурив очі, взявши вільну руку Сатани й провів по кісточкам пальців. Ліна вловила на обличчі Сатани вираз найчистішої огиди — принаймі такої, яку його козляча морда взагалі могла виразити.

—Розумієш, я ж не можу відправити дівчину в таку далеку подорож без ніякого фінансування. Всі ми знаємо наскільки тут цінуються гроші.

—Добре.

В котрий раз зітхнувши, козел махнув рукою й попрямував далі по коридору, Беліал поспішив за ним, підштовхуючи Ліну, щоб вона йшла далі.

Неохоче піддавшись, дівчина пішла разом із ними, не маючи змоги не звернути увагу на стан замку, пошарпані стіни і обдерті гобелени, стеля уся покрита розколами, щастя що нічого ще не звалилося на голову. Також на здивування тут не було жодної прислуги, замок повністю порожній.

   З часом вони дійшли до офісу, козел розчинив двері й пустив першою Ліну, але зупинив Беліала коли той хотів увійти слідом.

—Зроби послугу й дай мені поговорити з нею на одинці.

—Але—

—Не хвилюйся, я дам їй потрібні речі.

З цим він зачинив двері перед носом чоловіка й повернувся до Ліни, поправивши окуляри, направився до столу.

Дівчина стояла як штик й не спускала погляду з козла.

—Сідай, я не вкушу.

Він указав на стілець з шкіряною оббивкою    навпроти нього.

—Мені і тут нормально, можете говорити що хотіли.

—Сідай.

На сей раз голос прозвучав менш дружелюбніше, так що Ліна вирішила не питати долю.

—Тепер розповідай, як і чому ти тут опинилася, тим паче познайомилась з…— Сатана перевів погляд на двері, потім знов на дівчину. —Беліалом.

—Можна не буду—

—Ні.

—Угх…  там все дуже складно. Довго розповідати.

—А в мене є час, я нікуди не поспішаю.

Сатана закинув одну ногу на іншу, а Ліна тримала руки на колінах, дивлячись у пошарпаний стіл. Вона відчувала на собі пронизливий і до біса настирливий погляд. Сковтнувши, вона розпочала.

—Це вийшло випадково…

Признавати, що вона тут через те що хотіла зганьбити дівчину і сама наказала їй провести ритуал не хотілося.

Очі метнулися до Сатани, оцінюючи реакцію.

Піт скочувався з неї струмком, духота у замку невиносна, не дивлячись на розбиті вікна.

—У вас всіх це випадково. Хтось ще потрапив сюди з тобою?

Вона запнулася від того, що її перервали. Відхилилася назад і почухавши потилицю продовжила.

—Чесно? Не знаю. Останнє що я пам’ятаю, так це спалах вогню й падіння. Прокинувшись тут я її не побачила.

Козел помітно нахмурився, зняв окуляри й протер їх краєм ряси не відриваючи погляду від неї. Десь віддалено на вулиці чулися крики.

—Що тоді на рахунок Беліала?

Ліна зітхнула, витерши піт з лоба тильною стороною руки.

—Звісно, не хочу здатися грубою, пане, але обов’язково мене так розпитувати? На мене все ж чекають—

Сатана миттєво встав, грюкнувши кулаками по столу так, що чорнильниця впала на бік і увесь вміст розлився. Ліна ж перелякано вжалася в спинку стільця. Козел був гірший за роздратованого дракона.

—Так, це бляха обов’язково! Бо ти не розумієш, що це Пекло, а не дитячий майданчик!

Він понизив голос до гарчання.

—Це взагалі диво що ти ще дожила до зустрічі з Беліалом, якщо ти погодишся на допомогу, то помреш скоріше ніж вийдеш з кола Гніву!

—Ми вже заключили договір…

Тихо проговорила Ліна поки намагалася не ворушитися щоб не спровокувати його ще більше.

Сатана схопився за голову й відвернувся від неї

—О, Дияволе, чого діти зараз настільки тупі?!

Декілька хвилин вона спостерігала за істерикою козла, коли її переляк перейшов у нудьгу, то він невже ж почав заспокоюватися. Дістав з ящика стола мішечок з грошима й кинув перед нею, туди ж і карту.

—Бери і йди вже звідси! Тільки нерви тріпаєш.

Ліна не стала сперечатися, швидко узявши речі пішла до дверей. Останнім почула тільки тихе, проте не менш роздратоване бурчання.

—Скільки ще потрібно угробити життів щоб він зупинився?…