Розділ 4.Межа

Сторінка 30

Листопад почався з дощу.

 Саша стояв біля вікна і дивився, як вода стікає по склу. У квартирі було тихо — рідкісний момент, коли ніхто не шумів. Макс пішов на роботу. Даня, здається, ще спав. Артем мовчав.

 Він міг би відпочити. Але замість цього він прислухався.

 Чекав, коли почнеться.

 Телефон завибрував. Руслан написав у телеграм: “Прийдеш сьогодні? Треба обговорити твої таски”.

 Саша подивився на екран. Він не був на роботі вже три дні. Відписувався “погано почуваюся”. Правда була гіршою: він не міг спати ночами, а вдень не міг працювати.

 Він набрав: “Сьогодні теж не вийду. Температура”.

 Збрехав легко, навіть не задумавшись.

 Сторінка 31

 О 12 дня почалося.

 Макс згори ввімкнув музику. Не голосно, але ритмічно. Саша впізнав трек — він чув його вже сто разів.

 Він одягнув навушники. Увімкнув білий шум. Але музика просочувалася крізь усе, наче била прямо в скроні.

 Він зняв навушники. Підійшов до стелі. Постукав.

 Тук-тук-тук.

 Музика стихла. На хвилину. А потім заграла знову. Голосніше.

 Саша стояв посеред кімнати, дивлячись угору. Потім підійшов до шафи, дістав молоток. Просто подивився на нього. Поклав назад.

 Відкрив нотатки.

 Макс — музика, 12:00. Ігнорує стукіт. Спеціально зробив голосніше.

 Сторінка 32

 Увечері він вийшов у магазин.

 Купив хліб, молоко, гречку. І пляшку горілки. Він не пив горілку ніколи, але сьогодні чомусь узяв.

 Біля під’їзду стояв Артем і курив. Побачив Сашу, кивнув.

 — Здоров. Як справи?

 Саша зупинився. Артем виглядав звичайно — спортивні штани, стара футболка, скуйовджене волосся.

 — Нормально, — відповів Саша.

 — Слухай, — сказав Артем. — Я там намагався тихіше грати, як ти просив. Але чувак, це неможливо. Коли стріляю — я просто кричу, це на автоматі.

 Саша мовчав.

 — Ти не злись, гаразд? Я пробую, реально. Але якщо виходить голосно — ти стукай у підлогу, я зрозумію.

 Саша кивнув.

 — Добре.

 Він зайшов у під’їзд. У ліфті подивився на пляшку в пакеті.

 Він купив горілку. Він, який ніколи не пив міцне. Бо контроль.

 А тепер він нічого не контролював.

 Сторінка 33

 Уночі він налив собі чарку.

 Поставив на стіл, довго дивився. Потім випив залпом.

 Горло обпекло, в голові запаморочилося. Він закашлявся, витер рот рукою.

 Почекав.

 Нічого не змінилося. Макс усе ще ходив згори. Даня ввімкнув музику. Артем кричав у гарнітуру.

 Він налив другу.

 Сторінка 34

 О 2 ночі Саша сидів на підлозі біля ліжка.

 Пляшка була наполовину порожня. У голові шуміло, але це був приємний шум — не сусідський, а свій власний. Вперше за довгий час він не чув кроків. Не чув музики. Не чув криків.

 Він чув тільки себе.

 Телефон засвітився. Мама писала: “Синочку, як ти? Чому не дзвониш? Я хвилююся”.

 Саша подивився на екран. Потім відклав телефон.

 Він сидів на підлозі й усміхався. Вперше за багато тижнів.

 А потім музика Дані прорвалася крізь стіну. Баси. Той самий реп.

 Саша завмер. Усмішка зникла.

 Він підвівся, хитаючись. Підійшов до стіни. Постукав кулаком.

 Бум-бум-бум.

 Музика не стихла.

 Він ударив сильніше. Боляче. Музика грала далі.

 Він крикнув:

 — ЗАТКНИСЬ!

 І сам злякався свого голосу.

 Сторінка 35

 На ранок він прокинувся на підлозі.

 Голова боліла. У роті було сухо. Він лежав і дивився в стелю, намагаючись згадати, що сталося вчора.

 Потім згадав.

 Він кричав. Він кричав на стіну.

 Саша сів. Подивився на пляшку — майже порожня. На годинник — 11 ранку.

 У квартирі було тихо. Усі десь пішли. Або ще спали.

 Він доповз до ванної, вмився холодною водою. Подивився в дзеркало.

 Звідти дивився чужий чоловік — з червоними очима, неголений, худий.

 Саша відвернувся.

 Відкрив нотатки.

 Учора кричав на стіну. Це погано. Вони не повинні чути, що я зриваюся.

 Він дописав:

 Треба бути тихіше. Не показувати слабкість.

 Сторінка 36

 На роботу він не пішов і сьогодні.

 Руслан написав ще раз: “Саша, давай серйозно. Якщо хворий — бери лікарняний. Якщо ні — виходь. У нас дедлайни”.

 Саша прочитав і видалив повідомлення.

 Він сидів за комп’ютером і дивився в код. Рядки пливли перед очима. Він не міг зосередитися. Кожен звук відволікав.

 Кроки Макса.

Музика Дані.

Крики Артема.

 Вони були всюди. Вони заповнювали його голову.

 Він закрив ноутбук. Ліг на ліжко. І пролежав так до вечора.

 Сторінка 37

 Увечері він знову зустрів Даню в коридорі.

 Той виходив із квартири з ключами, збирався кудись іти. Побачив Сашу, всміхнувся.

 — О, сусіде! Як життя?

 Саша зупинився. Подивився на нього. Даня був веселий, трохи напідпитку, але доброзичливий.

 — Нормально, — відповів Саша.

 — Слухай, — сказав Даня. — Ми там завтра з друзями збираємося, може, зайдеш? Познайомимося, пивка поп’ємо. Ти ж один тут, я бачу.

 Саша дивився на нього і не міг повірити.

 Він пропонує дружбу. Той самий Даня, який щоночі вмикає музику. Той самий Даня, який послав його.

 — Я подумаю, — сказав Саша.

 — Окей, заходь, якщо що! — Даня поплескав його по плечу й пішов до ліфта.

 Саша стояв у коридорі й дивився йому вслід.

 Вони граються з ним. Спочатку шумлять, потім пропонують дружбу. Спочатку ігнорують, потім запрошують у гості.

 Це гра. Вони перевіряють, чи зламається він.

 Він зайшов у квартиру, замкнув двері на два оберти.

 Відкрив нотатки.

 Даня — запросив у гості. Підозріло. Можливо, хочуть подивитися на мене зблизька. Треба бути обережним.

 Сторінка 38

 Уночі він не міг заснути.

 Лежав і думав про запрошення Дані. Про Макса, який сказав “купуй квартиру з товстими стінами”. Про Артема, який обіцяв бути тихіше, але все одно кричав.

 Вони змовилися. Вони всі знають одне одного. Вони спеціально оточили його з усіх боків, щоб звести з розуму.

 Саша сів на ліжку.

 А якщо це правда? Якщо вони справді домовилися?

 Він почав згадувати. Макс, Даня, Артем — вони могли зустрічатися на сходах, у ліфті, біля під’їзду. Вони могли обговорювати його. Сміятися з нього.

 Він устав, підійшов до стіни. Притулив вухо.

 Тиша.

 Але він знав: вони там. Чекають.

 Сторінка 39

 Наступного дня Саша вирішив перевірити.

 Він вийшов у коридор і став біля своїх дверей. Чекав.

 За п’ять хвилин із квартири вийшов Даня. Побачив Сашу, здивувався.

 — О, привіт. Ти чого стоїш?

 — Чекаю, — відповів Саша.

 — На кого?

 — Ні на кого. Просто стою.

 Даня знизав плечима, пішов до ліфта.

 Саша постояв ще трохи, потім зайшов додому.

 Він відкрив нотатки.

 Даня вийшов через 5 хвилин після того, як я став біля дверей. Спостерігав за мною? Доповідав комусь?

 Потім він підійшов до вікна, визирнув на вулицю. Артем стояв унизу, курив. І раптом підняв голову, подивився прямо на його вікно.

 Саша відсахнувся.

 Вони стежать. Вони завжди стежать.

 Сторінка 40

 О 8 вечора він почув стукіт у двері.

 Саша завмер. Хто це? Він нікого не чекав.

 Підійшов до дверей, подивився у вічко. За дверима стояв Артем.

 Саша не відчиняв. Артем постукав ще раз.

 — Саша, відчини, це Артем. Поговорити треба.

 Саша мовчав. Дивився, як Артем стоїть під дверима, переминається з ноги на ногу.

 — Слухай, я знаю, що ти вдома. Давай поговоримо.

 Саша не ворушився.

 Артем постояв ще хвилину, потім махнув рукою й пішов.

 Саша відійшов від дверей, сів на підлогу в коридорі.

 Вони приходять. Вони більше не ховаються. Вони приходять просто до дверей.

 Він дістав телефон, відкрив нотатки.

 Артем — стукав у двері. Хотів поговорити. Не відчинив. Можливо, хотів перевірити, чи вдома. Можливо, хотів зайти.

 Потім дописав унизу:

 Треба купити ланцюжок на двері. І ніж. Про всяк випадок.

 Сторінка 41

 Уночі він не спав.

 Сидів на кухні з вимкненим світлом і дивився у вікно. За склом лив дощ. Краплі стікали по склу, як сльози.

 Згори ходив Макс. Зліва грала музика. Знизу кричав Артем.

 Саша слухав цей концерт і посміхався.

 Вони думають, що переможуть. Вони думають, що він зламається.

 Але він не зламається. Він сильніший. Він просто чекає.

 Він дістав телефон, відкрив нотатки. Подивився на довгий список.

 Макс — кроки, музика, зневага.

Даня — музика, вечірки, запрошення в гості (підозріле).

Артем — крики, ігри, стукіт у двері.

 Він дописав унизу:

 Вони всі винні. Кожен заплатить.

 І ліг спати.

 Вперше за багато ночей він заснув швидко. І не чув жодного звуку