Розділ 5. Ізоляція

Сторінка 42

Саша не виходив з квартири п’ять днів.

Він перестав рахувати, коли востаннє бачив сонце. Штори були завжди закриті. У квартирі горіло тільки світло від монітора.

Їжа закінчилася другого дня. Він їв гречку, яку зварив ще тиждень тому, і пив воду з-під крана.

Телефон розрядився і лежав десь під ліжком. Саша не шукав його.

Він сидів за столом і дивився в стіну.

Там, за стіною, жив Даня. Даня, який запрошував його в гості. Даня, який щоночі вмикав музику. Даня, який сміявся з нього зі своїми друзями.

Саша чув їх і зараз. Голоси, сміх, музика.

Вони знову зібралися. Вечірка. У будень.

Він притулився чолом до стіни і заплющив очі.

Сторінка 43

Стукіт у двері вирвав його з напівсну.

Саша підскочив. Скільки він просидів так, біля стіни? Годину? Дві?

Стукіт повторився.

Він підійшов до дверей, подивився у вічко. За дверима стояв чоловік у формі — дільничний. Той самий, який писав у відповіді, що “фактів порушення не зафіксовано”.

Саша не відчиняв.

— Саша, відчиніть, поліція, — сказав чоловік за дверима. — Ваші родичі звернулися, вас немає на зв’язку.

Родичі. Мама. Вона викликала поліцію.

Саша мовчав.

— Саша, якщо не відчините, будемо змушені викликати МНС і відкривати двері примусово.

Він постояв ще секунду, потім відчинив.

Дільничний зайшов у квартиру, озирнувся. Побачив темряву, безлад, порожні пляшки на столі.

— Ви як? — спитав він. — Все добре?

— Так, — відповів Саша. — Все добре. Я просто… захворів.

Дільничний подивився на нього довго, потім кивнув.

— Телефон чому не берете?

— Розрядився.

— Зарядіть і подзвоніть матері. Вона хвилюється.

Саша кивнув.

Дільничний постояв ще трохи, потім пішов.

Саша замкнув двері на два оберти. І накинув ланцюжок — який купив кілька днів тому.

Сторінка 44

Він знайшов телефон під ліжком, поставив на зарядку.

Коли екран засвітився, побачив 47 пропущених від мами. І 12 повідомлень.

“Синочку, де ти?”

“Саша, зателефонуй, я хвилююся”

“Я викликала поліцію, мені страшно”

“Саша, будь ласка”

Він набрав її номер.

— Сашко! — голос у трубці плакав. — Ти живий! Де ти був? Чому не відповідав?

— Все добре, мам. Телефон здох.

— Ти їси? Ти спати? Чому дільничний сказав, що в тебе безлад?

— Я хворів, мам. Зараз усе добре.

— Приїжджай додому. Хоч на вихідні. Я пиріжків напечу.

Саша заплющив очі.

— Не можу, мам. Робота.

— Яка робота? Тобі дзвонили з роботи, питали, де ти. Саша, тебе звільнили?

Він завмер.

— Хто дзвонив?

— Якийсь Руслан. Сказав, що ти не виходиш на зв’язок, що вони хвилюються. А потім сказав, що якщо ти не вийдеш завтра, вони будуть змушені…

Вона не договорила.

Саша сидів і дивився в стіну.

— Саша? Ти чуєш?

— Чую, мам. Я передзвоню.

Він скинув дзвінок.

Сторінка 45

Він знайшов чат із Русланом у телеграмі.

Останнє повідомлення було від трьох днів тому: “Саша, завтра останній день. Якщо не вийдеш — оформляємо звільнення за прогули”.

Він не відповів.

Він відкрив пошту. Там був лист від HR:

“Шановний Саша! Повідомляємо, що трудовий договір з вами розірвано у зв’язку з систематичними прогулами без поважних причин. Просимо забрати трудову книжку та речі в найближчі дні.”

Саша прочитав лист двічі. Потім закрив.

Він більше не працював у популярній компанії. Він більше ніде не працював.

Він сидів за столом і дивився в монітор. За стіною Даня ввімкнув музику. Згори Макс почав ходити. Знизу Артем крикнув у гарнітуру: “ТА ЙОБ ТВОЮ МАТИ, ЯК ВІН МЕНЕ ВБИВ?”

Саша заплющив очі.

І посміхнувся.

Тепер його нічого не тримало. Ні робота. Ні мама. Нічого.

Він міг робити що завгодно.

Сторінка 46

Тієї ночі він не спав зовсім.

Він сидів у темряві й слухав. Макс ходив до 4 ранку. Даня вимкнув музику о 3, але його друзі ще довго говорили — чути було крізь стіну. Артем грав до 5, іноді кричав, іноді лаявся.

Саша записував.

У нотатках з’явилися нові рядки:

Макс — ходив до 4:15. Сьогодні довше, ніж зазвичай. Можливо, чекав, поки я засну.

Даня — вечірка. Було 4 людей (голоси: 2 чоловічих, 2 жіночих). Гучність 9/10. Закінчили о 3:20.

Артем — грав до 5:10. Кричав 23 рази. Матюкався 47 разів (приблизно).

Він подивився на список. Потім дописав унизу:

Вони не дають мені спати. Вони хочуть, щоб я збожеволів. Але я не збожеволію. Я просто чекаю.

Сторінка 47

Уранці він вийшов на сходи.

Вперше за багато днів. Він просто стояв у коридорі й дивився на двері сусідів.

Двері Макса — згори. Двері Дані — зліва. Двері Артема — знизу.

Три двері. Три вороги.

Він підійшов до дверей Дані. Притулив вухо. Тихо — мабуть, спав після вечірки.

Потім піднявся на поверх вище, до дверей Макса. Теж тихо — мабуть, пішов на роботу.

Спустився вниз, до Артема. З-за дверей чувся звук клавіатури — грав, хоч і тихо.

Саша стояв під дверима Артема й слухав. Раптом звук стих. І за дверми почулися кроки.

Саша швидко пішов на свій поверх, зайшов у квартиру, замкнув двері.

Він стояв у коридорі й важко дихав.

Вони майже помітили його. Вони майже зрозуміли, що він стежить.

Сторінка 48

Увечері в його двері знову постукали.

Саша підійшов до вічка. За дверима стояв Артем.

— Саша, відчини. Я бачив тебе сьогодні біля моїх дверей. Що ти там робив?

Саша мовчав.

— Слухай, я знаю, що ти вдома. Давай поговоримо нормально.

Саша не ворушився.

— Блін, ну чого ти ховаєшся? Ми сусіди, можемо по-людськи…

Артем постояв ще трохи, потім пішов.

Саша відійшов від дверей, сів на підлогу.

Він побачив мене. Він знає, що я стежу. Тепер вони всі знатимуть.

Він дістав телефон, відкрив нотатки.

Артем — бачив мене біля дверей. Тепер знає. Треба бути обережнішим. Або навпаки — треба діяти швидше.

Він довго дивився на останнє слово.

Швидше.

Сторінка 49

О 3 ночі Саша сидів на кухні з молотком у руці.

Він просто тримав його, дивився на нього. Молоток був важкий, холодний, справжній.

Згори ходив Макс. Зліва грала музика — Даня знову щось увімкнув. Знизу Артем кричав у гарнітуру.

Саша слухав цей концерт і гладив молоток пальцями.

Він уявляв, як піднімається нагору. Як стукає в двері Макса. Як Макс відчиняє — і бачить.

Що він бачить? Саша поки не знав.

Але скоро дізнається.

Він поклав молоток на стіл. Відкрив нотатки.

План:

1. Спочатку Макс (згори) — головний шум, головний ворог.

2. Потім Даня (зліва) — музика, вечірки, змова.

3. Потім Артем (знизу) — крики, стеження, стукіт у двері.

Він подивився на список. Потім дописав унизу:

Не сьогодні. Але скоро. Дуже скоро.

І ліг спати з молотком під подушкою.

Вперше за багато ночей він спав спокійно. Бо знав: у нього тепер є захист.

Сторінка 50

На ранок він прокинувся від тиші.

Він лежав і прислухався. Нічого. Ні кроків Макса. Ні музики Дані. Ні криків Артема.

Вперше за багато місяців — абсолютна тиша.

Саша встав, підійшов до вікна, розсунув штори. За вікном був сірий ранок, йшов сніг.

Перший сніг цієї зими.

Він довго стояв і дивився, як сніжинки падають на землю. Потім пішов на кухню, зробив каву. Сів за стіл.

Молоток лежав поруч.

Він пив каву і дивився на молоток. І раптом зрозумів, що посміхається.

Він більше не боявся. Він більше не чекав. Він був готовий.

Тиша в будинку означала тільки одне: вони відчули небезпеку. Вони зачаїлися.

Але це не допоможе.

Саша допив каву, помив чашку, поставив її на сушку догори дном. Ідеально рівно.

Потім узяв молоток, подивився на нього, поклав назад під подушку.

Сів за комп’ютер. Відкрив нотатки.

Він перечитав усе, що писав за останні місяці. Сторінки і сторінки. Макс, Даня, Артем. Кроки, музика, крики. Дати, час, тривалість.

Це був вирок.

Він дописав унизу останній рядок:

Сьогодні — ідеальний день.