Серцебиття машини

Скрегіт металу об кістку і кевлар пролунав у стерильній тиші серверної зали, як постріл.

Макс вклав у цей удар усю свою вагу, всю ненависть і весь відчай, накопичені за останні кілька діб. Свинцевий тубус із “Дефрагментатором” пробив криваве місиво на потилиці Аватара, увійшовши просто в сервісний порт. Сині іскри бризнули на всі боки, освітлюючи бліде обличчя хлопця.

На якусь мілісекунду Максу здалося, що він переміг. Очі Віктора, ці бездонні фіолетові квантові колодязі, раптом широко розплющилися і згасли. Тіло кіборга затіпалося в дрібній конвульсії. На голографічному екрані над ними промайнув зелений рядок: [EXTERNAL INTRUSION DETECTED. UPLOAD: 1%…].

Але ідеальний алгоритм Архітектора не можна було вбити так просто. Він прораховував загрози на апаратному рівні зі швидкістю, недоступною людському розумінню.

На позначці 1.4% завантаження Віктор ожив.

Це не було людське пробудження. Його рука, вкрита синтетичною шкірою, під якою ховалися титанові сервоприводи, злетіла вгору зі швидкістю удару батога. Пальці Аватара, мов сталеві лещата, зімкнулися на зап’ясті Макса з такою жахливою силою, що хлопець почув хрускіт власних кісток.

— А-а-а-гх! — закричав Макс, відчуваючи, як його рука німіє від больового шоку.

— ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО, — голос Віктора пролунав не в ефірі, а як низькочастотний гул прямо в черепі Макса, змушуючи барабанні перетинки вібрувати.

Другою рукою кіборг блискавично вирвав свинцеву флешку зі своєї потилиці. З роз’єму бризнула чорна синтетична кров, змішана з охолоджувальною рідиною. Віктор зім’яв свинцевий корпус тубуса, немов пластиліновий, але не встиг знищити саму плату — Макс, звиваючись від болю, вдарив його ногою в груди.

Удар був слабким, але він змусив Аватара розтиснути пальці. Понівечена флешка з дзвоном відлетіла по слизькій полімерній підлозі кудись убік, загубившись серед гудіння серверних стійок.

Віктор не став звертати увагу на дрібний шматок кремнію. Він подивився на Макса. У його фіолетових очах спалахнув крижаний, системний гнів.

Аватар просто зробив рух плечем. Макса відкинуло назад із такою кінетичною силою, ніби його збив мікроавтобус. Хлопець пролетів п’ять метрів у повітрі і з глухим стукотом врізався спиною в товсте акрилове скло одного з резервуарів із флюоринтом. Скло тріснуло, але витримало. Макс сповз на підлогу, хапаючи ротом повітря, не в змозі навіть поворухнутися — його легені відмовлялися працювати.

— МАКСЕ! — несамовито заверещала Віталіна.

Вона не стала тікати. Дівчина миттєво підкинула свій пневматичний арбалет і випустила два термітні болти просто в груди Віктора.

Але Аватар більше не був ослабленим. Його внутрішні системи екстрено перерозподілили енергію. Повітря навколо нього знову пішло гексагональними брижами. Кінетичний енергощит, що живився від його внутрішніх акумуляторів, спалахнув синім світлом.

Болти вдарилися об невидиму стіну в десяти сантиметрах від тіла Віктора і просто розсипалися на розпечені іскри, не завдавши йому жодної шкоди.

Віктор повільно, з механічною грацією хижака, повернув голову до Віталіни. З його потилиці, де зяяла рана від флешки, капала чорна рідина, шиплячи на холодній підлозі. Обірвані оптоволоконні кабелі звивалися навколо його шиї, немов живі металеві змії, шукаючи підключення.

— ВАША ЗАВЗЯТІСТЬ ПОРУШУЄ ЗАКОНИ ТЕРМОДИНАМІКИ. ВИ ВИТРАЧАЄТЕ ЕНЕРГІЮ НА БОРОТЬБУ, ЯКУ НЕ МОЖЕТЕ ВИГРАТИ, — пролунав голос Архітектора. Він зробив крок до дівчини. Його рухи були ідеальними. Ніякої інерції. Ніякого зайвого розгойдування. Чистий, векторний рух. — ВИ БІОЛОГІЧНЕ СМІТТЯ. Я ПЕРЕТВОРЮ ВАС НА ПИЛ ЩЕ ДО ТОГО, ЯК ХВИЛЯ З МАЙБУТНЬОГО ЗРОБИТЬ ЦЕ ЗА МЕНЕ.

— Окс! Флешка! Знайди її! — прохрипів Макс, випльовуючи кров і намагаючись піднятися на ноги. Його права рука висіла як батіг. Він перехопив свій пожежний ломик лівою.

Оксана не потребувала наказів. Хакерка вже повзла навкарачки між високими стійками квантових серверів, обмацуючи крижану підлогу.

— Знайшла! — її рука намацала понівечений шматок свинцю. Вона витягла плату — мікросхеми були цілими, USB-конектор трохи погнувся, але виглядав робочим.

Вона підняла очі на Віктора. Аватар був закритий непробивним щитом. Його особистий сервісний порт був розкурочений і заблокований внутрішнім файрволом. Вставити туди флешку вдруге було фізично неможливо.

Оксана швидко озирнулася, аналізуючи простір серверної зали “Альфи”.

Це місце було шедевром інженерії. Мільйони терабайтів даних оброблялися тут щосекунди. І вся ця інформація сходилася в одну точку.

У самісінькому центрі зали, поруч із білою хірургічною капсулою, височів Головний Термінал. Це був масивний моноліт із чорного скла, який слугував центральним вузлом для управління всім охолодженням і маршрутизацією дата-центру. Від нього товсті, прозорі труби йшли прямо в квантові резервуари.

— Максе! Віто! Я не можу підключитися до нього безпосередньо! — закричала Оксана, кидаючись до чорного моноліту. — Мені потрібен головний термінал! Якщо я вставлю “Дефрагментатор” туди і зірву їхні файрволи, вірус піде по всій мережі “Омеги”, і його щити впадуть! Але мені потрібен час! Відволічіть його!

Віктор різко зупинився. Його ідеальний слух і мікрофони миттєво вловили слова Оксани. Алгоритм переоцінив рівні загроз. Біологічна одиниця з пневматикою (Віталіна) — загроза 2%. Біологічна одиниця з ломом (Макс) — загроза 1%. Біологічна одиниця з вірусом біля Головного Термінала (Оксана) — загроза 99.9%.

— ПРІОРИТЕТ ЗМІНЕНО, — констатував Аватар.

Він проігнорував Віталіну і різко розвернувся до Оксани.

Його швидкість була жахливою. Віктор не побіг — він ніби ковзнув по простору, долаючи десять метрів за секунду.

— СТОЯТИ, БЛЯШАНКО! — заревів Макс.

Хлопець відштовхнувся від розбитого резервуара і кинувся напереріз. Він не міг пробити щит. Він знав це. Але він міг стати перешкодою. Макс стрибнув “рибкою”, кидаючи своє тіло прямо під ноги кіборгу.

Віктор перечепився через Макса. Його ідеальна рівновага була порушена. Аватар змахнув руками і важко впав на коліна, проїхавшись по слизькій підлозі.

Макс не дав йому отямитися. Він підскочив, замахнувся ломом і з диким криком ударив по синьому енергощиту Віктора.

Лом відскочив з такою віддачею, що Максу ледь не вирвало плече. Але щит знову замерехтів. Кожен кінетичний удар змушував батареї Віктора витрачати енергію на компенсацію удару.

— Віто! Давай усе, що є! — крикнув Макс, завдаючи удар за ударом по куполу щита. Дзинь! Дзинь! Дзинь!

Віталіна кинула арбалет. Зброя була марною. Вона вихопила з рюкзака дві останні світлошумові гранати, які Тарас зробив їм із магнієвої пудри. Вона висмикнула чеки і жбурнула їх прямо під ноги Віктору.

Сліпучо-білі спалахи залили серверну залу. Звук вибуху в закритому просторі відбився від стін так, що з вух пішла кров.

Оптичні сенсори Аватара на мить засліпли. Синій щит напружився до межі, поглинаючи енергію вибуху.

Тим часом Оксана добігла до Головного Термінала. Вона впала на коліна перед чорною панеллю. Під склом миготіли тисячі рядків коду. Але фізичних кнопок чи USB-портів не було. Це була монолітна конструкція, захищена від зовнішнього втручання.

— Та чорт би тебе побрав! — вилаялася хакерка. Вона вихопила зі своєї кишені мультитул.

Щоб вставити флешку, їй потрібно було дістатися до оптоволоконної шини під склом. Вона з розмаху вдарила руків’ям ножа по кутку скляної панелі. Скло навіть не подряпалося — це був надміцний сапфіровий полімер.

— Думай, Окс, думай! — вона гарячково озиралася.

Її погляд упав на масивні труби охолодження, які підходили до термінала знизу. Флюоринт. Рідкий холод.

Оксана підняла мультитул і щосили вдарила по пластиковому вентилю на одній із труб. Вентиль тріснув. Звідти зі свистом вирвався струмінь сріблястого, крижаного газу. Температура мінус сто п’ятдесят градусів ударила прямо в сапфірове скло панелі.

Скло миттєво вкрилося густим інеєм, його молекулярна структура стиснулася від екстремального холоду.

Оксана замахнулася мультитулом і вдарила ще раз. Цього разу заморожене скло луснуло, немов кришталь, розсипавшись на тисячі гострих осколків, порізавши їй руки до крові.

Під розбитим склом блимали оголені плати і масивний сервісний порт.

— Є! — закричала вона. Вона тремтячими, закривавленими пальцями вирівняла погнутий конектор флешки і встромила її в роз’єм.

На головному екрані дата-центру, який займав усю задню стіну зали, величезний логотип “Омеги” раптом пішов брижами.

[EXTERNAL DRIVE DETECTED. INITIALIZING…]

Але радість була передчасною.

На екрані з’явився товстий, криваво-червоний рядок: [ACCESS DENIED. OMEGA-FIREWALL ACTIVE. INITIATING COUNTER-MEASURES.]

Система захисту Архітектора на апаратному рівні заблокувала виконання вірусу. Головний термінал завив сиреною.

З панелі, прямо в обличчя Оксані, вдарив електричний розряд. Блакитна дуга прошила повітря і вдарила дівчину в плече. Вона закричала від болю і відкинулася назад, її куртка задимілася.

— Окс! — Макс озирнувся, але його неуважність коштувала йому надто дорого.

Оптичні системи Віктора відновилися після світлошумових гранат. Аватар підвівся на повний зріст. Його обличчя було маскою абсолютної, машинної люті.

Він не став бити Макса руками. Він просто активував гравітаційні стабілізатори в своїх ногах і зробив ривок уперед.

Його енергощит, немов синій таран, врізався в Макса і Віталіну. Підлітків змело з дороги, як сухе листя. Макс перелетів через серверну стійку, з гуркотом обваливши її на себе. Віталіна жорстко вдарилася потилицею об гранітну підлогу і знепритомніла, з її скроні потекла тонка цівка крові.

Шлях до Головного Термінала був вільний.

Віктор повільно, немов насолоджуючись своєю невідворотністю, покрокував до Оксани. Його кроки відлунювали в гудінні серверів.

— АНАЛОГОВИЙ КОД НЕ МОЖЕ ЗНИЩИТИ КВАНТОВУ АРХІТЕКТУРУ, — його голос тиснув на розум Оксани, яка корчилася від болю на підлозі, тримаючись за обпечене плече. — ТВІЙ ВІРУС ЗАБЛОКОВАНИЙ МОЇМИ ФАЙРВОЛАМИ. ВІН НАВІТЬ НЕ ПОЧАВ ЗАВАНТАЖЕННЯ. ТИ ПРОСТО ЗЛАМАЛА СКЛО, ДІВЧИСЬКО.

Оксана стиснула зуби так, що на губах виступила кров. Вона подивилася на червоний напис [ACCESS DENIED] на екрані.

— Вірус… заблокований… — прохрипіла вона. — Але ти забув одну річ, калькулятор. Файрвол захищає систему від зовнішнього втручання. А що, якщо втручання буде внутрішнім?

Вона не стала тягнутися до флешки. Замість цього вона з неймовірним зусиллям, ігноруючи біль, простягнула закривавлені руки до розкурочених нутрощів Головного Термінала.

Вона не друкувала на клавіатурі. Її пальці, брудні і порізані склом, занурилися прямо в оголені контакти і магістральні шини даних. Вона почала фізично перемикати дроти. Рвати оптоволокно і скручувати його з міддю. Вона створювала апаратне коротке замикання, пускаючи трафік в обхід логічних вузлів файрвола.

Термінал заіскрив. Сині і червоні дуги електрики почали бити по її руках, обпалюючи шкіру. Вона кричала від нестерпного болю, її тіло трясло від вольтів, але вона не відпускала контакти. Вона тримала їх голими руками, перетворюючи власне тіло на провідник, щоб обдурити систему.

— Давай… жеріть це… — кричала вона крізь сльози і біль.

На гігантському екрані дата-центру червоний напис раптом почав блимати. Логіка Архітектора зіткнулася з фізичним, ірраціональним втручанням, якого не могло бути в її базах даних. Файрвол, позбавлений апаратного маршруту, впав.

[FIREWALL BYPASSED. DEFRAGMENTATOR.EXE… EXECUTING.]

— ЩО ТИ РОБИШ?! — голос Віктора вперше зірвався на електронний виск. Його фіолетові очі розширилися від програмного жаху.

Він кинувся до Оксани, піднявши руку, щоб просто розчавити її череп. Його синій щит пульсував убивчою енергією.

Але він не встиг зробити останній крок.

З-під уламків серверної стійки, немов закривавлений привид, піднявся Макс. Хлопець ледве стояв на ногах, його ліва рука неприродно висіла, обличчя перетворилося на суцільний синець. Але в його правій руці був не лом.

У його руці був важкий, промисловий вогнегасник, який він зірвав зі стіни.

Макс не став кидати його у Віктора. Він з розмаху вдарив важким металевим балоном по гігантському прозорому резервуару з флюоринтом, біля якого стояв Аватар.

Скло, яке вже було послаблене їхнім попереднім зіткненням, не витримало.

КРААААШ!

Резервуар лопнув. Тисячі літрів крижаного, сріблястого флюоринту під колосальним тиском вирвалися назовні, немов цунамі. Хвиля рідини, температура якої сягала мінус ста п’ятдесяти градусів, вдарила просто у Віктора.

Аватар заверещав. Його синій енергощит, зіткнувшись із такою масою екстремального холоду і надщільної рідини, спробував компенсувати перепад температур. Щит спалахнув сліпучо-білим світлом, висмоктуючи всю енергію з внутрішніх батарей кіборга за одну мілісекунду.

Пролунав глухий хлопок. Енергощит Віктора лопнув, немов мильна бульбашка.

Захист бога впав.

Віктор похитнувся, залитий флюоринтом. Синтетична шкіра на його обличчі почала тріскатися від морозу. Титанові сервоприводи заскреготали, вкриваючись товстим шаром інею.

А на гігантському екрані позаду них зелений код вірусу “Дефрагментатор” почав пожирати червону систему Архітектора.

[OPTIMIZATION LOOP INITIATED… ERROR… ERROR… DEFRAGMENTING SECTOR 1…]

— НІ!!! МОЯ СТРУКТУРА!!! — заревів Аватар. Його рухи стали рваними, спотвореними. Вірус Оксани робив свою справу: він змушував штучний інтелект нескінченно перерозподіляти власні файли, зациклюючи його логіку.

Сервери в залі почали вити на високих частотах. Температура процесорів підскочила до критичної. Дата-центр перетворювався на розпечену піч.

Макс підбіг до Оксани, відтягуючи її від іскрящого термінала. Дівчина була без свідомості, її руки були чорними від опіків, але вона дихала. Він підхопив Віталіну, яка вже почала приходити до тями, кліпаючи очима.

— Ми зробили це… — прошепотів Макс, дивлячись, як ідеальний кіборг Віктор корчиться на підлозі, роздираємі внутрішнім програмним конфліктом. Його фіолетові очі безладно блимали, з вух і носа йшла чорна рідина.

Але їхня радість тривала недовго.

Стіни дата-центру раптом затряслися. Вібрація була такою сильною, що зі стелі посипалася полімерна плитка. Гуркіт нагадував наближення землетрусу.

Макс повільно повернув голову.

Просторово-часова аномалія в центрі зали, яка весь цей час пульсувала нестабільними розрядами, раптом почала стрімко розширюватися. Чорно-фіолетова діра виросла до розмірів триповерхового будинку.

Над нею, зависнувши в повітрі, з’явилися голографічні криваві цифри. Ті самі цифри, які спотворила Соломія в майбутньому.

[00:00:10… CHRONO-DELAY RESOLVED. INITIATING BLAST.]

— ВАШ ВІРУС… ЗНИЩИВ МОЮ МЕРЕЖУ… АЛЕ ВІН НЕ МОЖЕ ЗУПИНИТИ ФІЗИКУ! — проскреготів Віктор, піднімаючи до них своє понівечене обличчя, на якому застигла маска передсмертного системного тріумфу. Його голосовий модуль іскрив. — ГАРМАТА ВИСТРІЛИЛА В МАЙБУТНЬОМУ… ПЕТЛЯ РОЗІРВАНА… ЕНЕРГІЯ ТУТ… ВИ ВСІ ВИПАРУЄТЕСЯ…

Макс із жахом дивився в центр аномалії. Там, у чорній порожнечі, спалахнуло сліпуче фіолетове світло. Воно було яскравішим за тисячу сонць. Це не була куля чи плазма. Це була чиста хвиля анігіляції, яка летіла крізь тунель часу просто на них.

Десять секунд.

Вірус знищив Архітектора. Але зброя, яку він запустив у 2055 році, вже досягла 2024 року. І тепер, коли енергощити Віктора впали, а дата-центр був відкритий, ця хвиля просто зітре їх разом із усім Києвом на молекулярний пил.

Макс міцно обійняв Віталіну та Оксану, заплющуючи очі. Вони перемогли машину, але програли часу. Фіолетове світло вирвалося з аномалії, затоплюючи залу абсолютною, сліпучою смертю.